Розділ 2 "Знайомство"

За чотири роки до того

Вікторія

— Якщо маршрутку ще раз так хитне, мені доведеться вистрибувати на ходу, — стогне Катька, з нещасним виразом на обличчі.

— Бідна. Потрібно було випити пігулку від захитування, — співчутливо дивлюся на бліде обличчя подруги. Її руде волосся розтріпалося, наче вона цілий день бігала на вітрі. — А на шашлики можна було і поряд у лісок піти, а не плестися так далеко маршруткою.

— Ой, мовчи, щось мені не добре, — шепоче, заплющивши очі.

— Дівчата, ви з нами? — гукає Ліля з передніх сидінь.

— Ми не чули вашої розмови, — відповідаю за нас двох.

— Вечірка. У мене вдома. До ранку, — усміхається дівчина, прямуючи до нас.

— Я ні, — відмовляю одразу, зиркаючи на Катю.

— Ну-у-у, — надуває губи Ліля. — Такий класний день. Поїхали, — накручує на палець своє довге біляве волосся і не зводить з мене погляду, наче намагається загіпнотизувати. — Коли ми ще зберемося?

— Ми всі пропахли димом. Яка вечірка? — дивуюся її бажанню нас запросити. — Нам потрібно переодягнутися.

— Щось знайдемо, ми майже однакові, — каже Ліля, яка має зріст під два метри, коли я на голову нижча. — Відірвемося на повну, батьки на островах, ніхто контролювати не буде. Катюнь, ти вмовляєш Віку, а я — планувати меню, — розвертається і повертається на місце.

— Катюня? — перепитую шоковано. — Що це з нею?

— Не питай, — бурчить Катька. — Її тато з моїм якісь справи ведуть. Поки ти засмагала на узбережжі Азовського моря, ми трохи краще познайомилися. В принципі, вона нормальна, тільки надто активна. Дивно, так? — винувато дивиться на мене.

— Ага, трохи є. Особливо якщо зважати на той факт, що у школі ви терпіти одна одну не могли.

— Ну так, було діло, — усміхається Катя. Але після чергової ями на дорозі заплющує очі. — Посидимо трохи у неї і поїдемо на таксі додому, — говорить тихо. — Лілька нап’ється і знати не знатиме, де ми.

— Та вона вже весела, — протягую, коли маршрутка вибухає реготом від жарту нашої зірки, доньки відомого бізнесмена Андрія Білецького.

На кінцевій зупинці Лілю чекає водій на білому позашляховику. Ми з Катею прямуємо за нею, більше ніхто з колишніх однокласників не погодився їхати на вечірку. Ліля поводить себе зухвало та розкуто. Усю дорогу заграє до молодого водія, змушуючи ніяковіти навіть мене.

— А хочеш, Вадику, приходь до нас на вечірку, — протягує грайливо. — Ми любимо симпатичних хлопців. Правда, дівчата? — вона починає сміятися, а Катя зітхає і закочує очі.

За рік нічого не змінилося. Ми не любили її протягом усього навчання у старшій школі. Вона перевелася в паралельний клас і одразу стала зіркою, тому усі дівчата дивилися на Лілю не дуже приязно. Я досі не можу зрозуміти, чому родина з такими статками відправила її вчитися у звичайну школу.

Не знаю скільки ми їдемо, але здається, цілу вічність. Катя встигає виспатися на моєму плечі, коли, нарешті, автомобіль зупиняється у дворі красивого двоповерхового будинку. Я не була тут жодного разу. Та й взагалі, ніколи не перетиналася з Лілею на якихось вечірках, ми живемо у різних світах. Вона запрошує нас до будинку, пославши на останок повітряний поцілунок водієві. Бідний хлопець, мені його щиро шкода. З такою роботою можна збожеволіти, особливо якщо постійно возити Лільку.

Ще з вулиці було зрозуміло, що будинок шикарний, але Ліля не дає часу роздивитися всередині, одразу веде нас нагору, по дорозі вмикаючи стереосистему на повну гучність.

— Завалюйтесь, — відчиняє двері своєї кімнати. Одразу підходить до шафи, знімає вішаки з одягом і недбало кидає їх на ліжко. — Вибирайте, — сама падає поряд з одягом, підпираючи щоку рукою. — Швидко-швидко, нам ще коктейлі готувати, народ ось-ось з’явиться.

— А я думала, у нас маленька вечірка, — протягую тихо, а Ліля починає сміятися.

— Ти що?! Тут така гулянка буде, що ніхто не забуде. О, віршами заговорила. Таки є в мені прихований талант, — встає і підходить до шафи.

— Ага, і розкривається він після пари літрів спиртного, — шепоче мені на вухо Катя.

Вона починає дивитися речі, а я стою і думаю, навіщо вв’язалась у все це. Спала б зараз вдома, після цілого дня проведеного на природі. Але у шортах та майці, що пропахли димом, на вечірку не ходять, тому доведеться взяти щось з гардероба Лілі. Бачу білий сарафан, тягну на себе, прикладаю — має підійти. Більше нічого не шукаю, бо пощастило ухопити найскромнішу річ з дуже не скромного гардероба Лілі. Я нижча за неї, на мені він буде не таким коротким, як на хазяйці. Катька взяла синю сукню у блискітках більше схожу на новорічну, але їй личить. Переодягаємося та фарбуємося Лільчиною косметикою. В житті повірити не могла, що таке колись може статися — ми у Лільки вдома.

— Тобі личить білий, класно виглядає на засмаглій шкірі, — говорить Катя, коли спускаємося на перший поверх масивними сходами. Прямо замок, тільки оформлений по сучасному.

— А ти вже не виглядаєш блідою поганкою, рум’янець повернувся. Жити будеш, — підколюю її.

— Ого! — виривається у Катьки, коли заходимо на кухню. Я ж просто стою і не можу відвести погляду від… Ні, не безлічі пляшок спиртного на столі, а від зовнішнього вигляду господині вечірки.

— Ну, як я вам? — запитує дівчина, розставивши руки в сторони.

Вона одягнула короткий комбінезон з шортами та дуже глибоким вирізом на декольте. Наче все ось-ось випаде, тільки-но вона ворухнеться.

— Чуд-дово, — протягує за нас двох Катя, бо я усі слова погубила.

— А ви надто скромні, — підіймає келих з шампанським, салютує і відпиває трохи.

— Вона набралася, як мій дід Степан в генделику, — шепоче Катька, змушуючи мене кусати губи, щоб не розсміятися.

На момент коли збирається натовп, моя голова розколюється. Слухати балаканину та істеричний сміх Лілі може тільки людина з залізними нервами. Гучна музика взагалі почала дратувати, і як я не намагалася зробити тихіше, нічого не вийшло. Серед присутніх знаю тільки кількох хлопців зі школи, всіх інших навіть не бачила. Але народ поводить себе розкуто, усі знають, куди йти і де брати напої. Схоже, Ліля часто влаштовує такі тусовки. Алкоголь ллється рікою, друзі Лілі з кожним новим тостом стають все веселішими, а мені серед всієї метушні страшенно хочеться спати. Я втомилася за цілий день і дуже хочу перепочити, хоча б полежати.