Код виходу

Мії потрібно було щось, що приземлить її, що вирве з цього пекельного виру думок.
Він обережно взяв її обличчя у свої долоні. Його пальці, прохолодні й мозолисті, на мить зупинили її тремтіння. Максим наблизився і, не даючи їй часу відсахнутися, накрив її губи своїми.

На одну довгу, нескінченну секунду вона заціпеніла, наче пташка, яку раптово спіймали в руки. Максим відчув цей холодний опір і в ту ж мить встиг гірко пошкодувати про свій вчинок. «Переступив межу. Налякав. Зламав ту крихку довіру, що ми будували», — промайнуло в його голові. Він уже збирався відсторонитися, вибачитися, знову стати тим холодним охоронцем...

Але раптом Мія видихнула — довгий, рваний видих, з яким вийшов увесь її страх.