Частина 9

Мія навіть не знала, хто цей Андрій насправді. Вона просто витягла його ім’я з брудних спогадів Марти, як зазубрений ніж із власного горла. Марта часто шипіла його, розливаючи коньяк по келихах, називала «смуглявою тварюкою зі шрамом». Вона кинула цю карту перед Пашею, і вона влучила в самий нерв.

Коли засув за Пашею клацнув, у підвалі на мить спалахнуло тьмяне світло — спрацював якийсь аварійний датчик. Це був її шанс. Вона не могла дозволити собі просто чекати на смерть. Сльози, пекучі й солоні, застилали їй очі, але вона заковтувала їх разом із повітрям, змушуючи себе рухатися.

Вона почала гарячково озиратися. Тіло тремтіло від пережитого шоку, руки за спиною оніміли, але мозок працював як розпечений процесор. Вона нишпорила очима по кутках, шукаючи хоч щось. На підлозі, під стелажем, блиснув уламок металевої стружки. Вона підповзла до нього, впиваючись колінами в бетон, і затиснула його в кулаку за спиною. Потім її погляд зупинився на столі.

Довга, тонка голка між її пальців та недопита пляшка води — її квиток звідси.

— Треба тікати. Прямо зараз, — прошепотіла вона в порожнечу, і її голос здригнувся, переходячи в хрип.

Вона зсунулася зі стільця. Босі ноги торкнулися крижаного бетону, і вона ледь не закричала від того, як різко тіло прошила судома. Пластикові хомути на зап’ястях врізалися в шкіру, роздираючи її до крові при кожному русі. «Міє, згадай фізику за восьмий клас. Або згадай матір і те, як вона закінчила».

Вона підійшла до вимикача на стіні. Старий дріт, обмотаний брудною ізоляційною стрічкою, оголював свої мідні «зуби». Схопивши пляшку зубами, вона з останніх сил нахилила її, виливаючи тонку цівку води прямо на оголені контакти, і одночасно притиснулася спиною до стіни, встромляючи голку, затиснуту в зв'язаних пальцях, у розетку.

Спалах був засліплюючим. Тріск розірвав тишу підвалу, як вибух гранати. Її миттєво смикнуло струмом, праву руку обпекло диким болем, а в очах попливли чорні плями. Але в ту ж мить світло померло. Підвал занурився в абсолютну, густу темряву, що пахла горілою проводкою.

— Що за чорт?! — почула вона глухий голос за дверима. — Гей, ти там жива?

Замок клацнув. Важкі двері відчинилися, впускаючи смугу світла з коридору. Охоронець завалився всередину, тримаючи перед собою ліхтарик, промінь якого вихопив порожній стілець. Вона не чекала. Зіщулившись у тіні за дверима, вона прослизнула повз нього, відчуваючи тепло його тіла через свою тонку світшотку. Серце калатало так гучно, що, здавалося, воно видасть її швидше за будь-який звук.

Вона не бігла — вона летіла через нестерпний біль, ледь не падаючи.Босі ноги не відчували ні холоду, ні гострого каміння на підлозі .Адреналін чи бажання жити? Сходи, ще одні, запах вогкості змінився запахом дорогого тютюну. Попереду вдарив важкий бас клубної музики, від якого вібрувало повітря.

Вона випірнула в натовп,серце збивалося з ритму, а кожен крок віддавався електричним болем у хребті . Розхристана, боса, з руками, які вона відчайдушно намагалася прикрити зсунутим капюшоном. Світло софітів різало очі, що відвикли від яскравості. Люди навколо штовхалися й сміялися, обдаючи її запахом розкоші, навіть не помічаючи її закривавленого пальця та дикого погляду.

Раптом чиясь рука міцно перехопила її лікоть. Вона мало не захлинулася власним криком, але побачила перед собою дівчину в сяючій сукні.

— Тримай, люба. Це від V, — швидко прошепотіла вона, накидаючи їй на плечі довгу шовкову накидку. — Тікай через двір, там сріблясте таксі.

Холодна тканина миттєво приховала її зв'язані руки та брудний одяг. Дівчина підмигнула й професійно «випадково» перекинула коктейль на охоронця, що вибіг із дверей службового входу, здіймаючи вереск на весь зал.

Вона заскочила на заднє сидіння сріблястого таксі. Двері захлопнулися, нарешті відсікаючи гуркіт клубу. Вона втиснулася в шкіряне сидіння, і тільки тепер дала волю сльозам — вони текли нестримним потоком, розмиваючи залишки туші по щоках. У машині був водій і ще один чоловік на передньому сидінні. Блакитне світло планшета висвітлювало його довгі бліді пальці, що без зупину вводили якісь коди.

Як тільки машина рушила, чоловік на передньому сидінні застиг. Він на мить опустив планшет і видав такий довгий, важкий видих, ніби він сам щойно вибрався з петлі. В цьому звуці було все: полегшення, втома і щось інтимно-тривожне, від чого в неї перехопило подих.

Тремтячими руками вона намацала в сумочці смартфон і записку. Знайомий розмашистий почерк: «Привіт, Міє».

Вона відкинулася на сидіння, відчуваючи, як шовк накидки липне до її тіла, просякнутого підвальним потом. Вона врятувалася від катувань Паші, але тепер вона була в руках жінки, чия жорстокість була витонченою, як цей шовк.

— Куди ми їдемо? — прохрипіла вона, дивлячись у дзеркало заднього виду.

Водій мовчав. Чоловік із планшетом знову повернувся до екрана, але вона бачила, як напружена його спина. Вона заплющила очі. Андрій. Якщо Михайло вб'є його через її брехню, місто стане для неї затісним. Вона стала інструментом у війні двох монстрів — Михайла та Марти. І вона знала: жоден із них не збирався залишати свідка живою після фінального акту.