Дорослішання Мрійниці

*Анотація тимчасова*
Інколи мені здається, що всі вони ненавидять мене, і руки опускаються. Я вмиваюсь солоними сльозами, жалію себе та ненавиджу кожного з них. Потім згадую, що у своїх проблемах винна тільки я сама, і ці сльози нічого не вирішують. Як у прагненні справедливості не загубити себе? Де та точка неповернення? Коли, врешті-решт, у мені побачать особистість, а не чергового тимчасового носія сірої форми ЗОХІ? На ці питання відповідей поки немає.

Твір в роботі, оновлення не плануються часто. Коментарі з ляпами і описками вітаються