Глава 4

Теарра

На свято Рівнодення я напросилась на гуляння з сестрою. У лляних сукенках з барвін-цвітом у волоссі купка дівчат потай пробралися до хижки на окраїні поселення. Ноги плутались в бур’янах, а на сукенці чепіло кілька реп’яхів.

— Надіюсь, мені привидиться Урі. Ми з ним сьогодні трималися за руки. І він на мене та-а-ак дивився…

Кімідей на два роки старша і вище мене на дві голови. А те, що на святі цей Урі тримався за руки ще з Флідас, Несс, Лібан, смуглою внучкою старої Хаврен і тааак на них дивився, дівчина не вгледіла. Хай їх Матір-Природа розсудить.

— Ми потопчемо траву, і відьма нас прокляне як Стефчину корову, коли та влізла в її садок.

— А я чула, що вона приворожила ненька Урі.

— Не правда!

— Та правда! Хаврен розказувала, що бачить по ночам її на кладовищі.

— Спитай тоді в Хаврен, чом вона ошивається біля тих місць.

— Та цитьте!

Лія з старшими дівчатами збирались ворожити на судженого. Мене взяли тільки тому, що залишити надокучливу малечу було ні з ким.

Крихітний будинок всередині нагадував магазинчик для туристів. Хоча, якщо викинути хоча б половину мотлоху, ми б усі нормально помістились, а поки тулились в єдиній більш-мені просторій кімнатці. Ніс лоскотало розмаїття трав, підвішених до стелі маленької кімнати. Під ногами постійно крутилась няфка, через яку я вивернула жбан з водою.

— Скільки тобі? — озвалась тінь в кутку.

— Тринадцята осінь, — писклявий голос не слухався. А ну ж покарають за шкоду? Чи ще гірше – прокляне стара.

— Зовсім дитину привела, — відьма дорікнула Лії. — Сідайте, раз прийшли.

— Не бійся, — шепнула сестра. — Просто дивись у вогонь і повторюй за нами. Коли розгледиш обличчя, кинь жменьку хмелю в багаття і відведи очі, — Ан-Лін розкрила долоньку і насипала туди пахучих квіток…

— … погана карма, — щойно анестізолог вбігає в ординаторську, він переходить  у режим ультразвуку – вербальний прояв емоційного збудження. Значить, його співрозмовнику можна спокійно тримати комунікатор у витягнутій руці. Всім іншим доведеться слухати недофальцет. — На кожне її чергування у нас або вогнепальне, або…

Шшшшш…. Хоч у підвали тікай.

У голові пульсувало два питання: «нащо ж так кричати» і «як довго я сплю». Треба показатись у відділенні екстренної допомоги. Сьогодні на півзміни ми з ними одна команда. Але спершу енергетик…

Мені рідко щось сниться під час чергувань, тим більше Мелайя. Останню чверть століття я бачила свою батьківщину лише на фото в мережі. Всередині щось стиснулось, від реальності відчуттів.

— Магді, ти ж сьогодні з новенькою в нічну? — спитав чоловік, не відриваючись від комунікатора.

Не час плакати, Теа. Притримай сльози до вечора.

— З Карою? — на обличчі анестезіолога відбилось нерозуміння. Навряд він знав імена усіх колег. — Блондинка? Так, з нею.

— Тря! Коротше, люба, нічого не вийде. У мене планується пекельна зміна.

Нічне чергування йшло по протоптаній стежці. Як молодого спеціаліста новеньку відправили обходити пацієнтів, мені доручили екстремала, який невдало приземлився. Один Великий знає, чим в цей час займалися старші колеги, можливо, смакували нову каву у барі навпроти клініки. Якщо пощастить, сьогодні ми не побачимось.

Зміна закінчувалася за три години, і за цей час треба встигнути заповнити рутинні файли, а перед виходом – заглянути до дівчинки з шостого відсіку. Так я розмірковувала, поки на комунікаторі не висвітилось ім’я Кари. Новенька прошипіла, що до нас везуть двох пацієнтів в критичному стані, а я асистую Ніксону, після чого, не дозволивши вставити і слова, відключилась.

Минулого чергування я вже йому асистувала. Так справи не робляться.

Хитре дівчисько уникало мене недовго, а пр зустрічі миттєво пішло в атаку:

— Не дивись на мене так, Магді. Останнього разу, коли я стояла з Ніксоном в операційній, він витирав свій «спітнілий» лоб об мої груди. Від рушника цей хробак показово відмовився, бо «так веселіше».

— Послухай, Каро… — працівники на станції гігієни вже звикли до жіночих розбірок. Сьогодні у них прем’єра драми зі мною в головній ролі.

— Ні, це ти мене послухай, Магді. Коли в мій перший робочий день в ординаторській цей пердун відпускав жарти про глибину мого декольте, ти робила вигляд ніби все гаразд. Не знаю, як там у креідінців, але у моєму квадраті таке ставлення – вже привід для медіації. Бо це, тря, близько не нормально! Ти тут якась особлива чи з ним заодно? Після зв’язування ноги моєї в цій вошивій клініці не буде. Ще раз поставите мене асистувати цьому старому збоченцю – натравлю всі можливі інстанції. Повір, я зараз серйозна як ніколи.

Драма все набирала оберти. Ще трохи і ця миловидна дівчинка з ляльковим поглядом, качатиметься по підлозі, тупаючи ногами. У приймальні шепталися, що у Кари заможний наречений, і ця робота їй потрібна виключно для наявності в біографії державного контракту. Жаль, вона не розуміє, що Ніксон – не найгірше, що може трапитися.