Глава 18

Теа Магді

— Вам призначено? — чіпкий погляд стіл помічниці заступника Головного пройшовся по черевиках, шевронах і нікабі, але відволікся на звук комунікатора.

— Ні, я на хвилинку, — жінка тільки закотила очі догори, мовляв, всі так кажуть, і прийняла дзвінок, вказуючи зачекати на дивані.

Та не встигла вона завершити вхідний виклик, як у приймальні почувся стукіт підборів.

— Мирного неба. Передайте, що прийшла Іроїда, — помічниця кивнула і теж вказала на диван, продовжуючи розмову.

Від солодкого аромату карамелізованої груші закрутило в носі. Роздивляючись цю жінку боковим зором, я не могла позбутись думки, що ми вже бачились. Ефектна зовнішність і сукня не з дешевих. Може, в ентертейменті працює?

— Вибачте, а Ви теж до Охталана? — і тільки я кивнула, нетерпляче додала: — Надовго?

— Не знаю. Сподіваюсь, що ні. Можу Вас пропустити.

— Так, було б непогано.

Голос за дверима перейшов на підвищений тон. Помічниця відірвалась від моніторів, щоб одягнути навушники. Страх липкими нитками сплутував усе всередині. Чи зможу я прийняти, що отримала бажану посаду через зв’язки? Але що трапиться, коли ім’я інформатора, через якого ЗОХІ половину відбору полощуть всі, кому не лінь? Рано чи пізно хтось про щось дізнається. Через мою брехню репутація Лії теж може постраждати. Може, лишити все, як є?

— Не йдете? — емра поруч кивнула на привідчинені двері.

— Пізніше, — кинула я і ледь не вибігла з приймальні. На щастя, Охталан Нямаданні до відльоту Двадцять Восьмого про моє існування не згадував.

***

Одинокі хмаринки нагадували бавовну, розкидану пустотливим малюком. Грайливий вітер і палюче сонце пестили обличчя крізь шолом скафандра. Повітря, яким можна дихати без фільтрів, небо без повітряних трас. Якщо відмежуватись від сторонніх звуків, можна почути спів птахів. Живих диких птахів. Певно, вночі тут ще й зорі видно. На контрасті з вітряною зимою Даорну – справжній рай.

Довелось задерти голову, щоб переконатись, що це не сон. Через перепади гравітацій я відчувала себе легкою і бадьорою. Живою.

Крім гуманітарної допомоги, зброї і медикаментів, Двадцять Восьмий віз ще чотирьох пасажирів. Іроїду я впізнала відразу, хоча, де ми раніше могли бачитись, я так і не згадала. У подорожі жінка не зраджувала діловому стилю одягу, підборам та легкому макіяжу. Блакитна форма миротворця їй точно личитиме. Муровскі, привітно посміхаючись гостям на кораблі, прозвав пасажирів снобами і порадив з ними тримати язика за зубами.

— Ще не відомо, під кого вони копатимуть, Теа.

Та Шакс переживав даремно: у польоті спілкування з делегатами в більшості зводилось до вітання і прощання.

— Магді, довго ще стоятимеш? Не на курорт приїхала, — Тедельмін Хад з командою тягали коробки, поглядаючи на групу військових, що наближалась до кораблів.

— Ті дві приблуди не родичі? — Фергус не церемонячись ткнув пальцем на чоловіка і жінку, які дійсно виглядали схожими.

— Ні, делегати з Фодео і ... не пам'ятаю звідки, тимчасово передислоковані на Мелайю. Пташки не нашого польоту. Пихи хоч відбавляй, — відповідав Шакс, знімаючи скафандр.

— Муровські, менше тексту, неси давай.

Невисокий чоловік у запраній формі з командирською пов’язкою провів поглядом людей у діловому одязі, які місили рихлу землю. На його грудях знайшовся шеврон медичної служби і наліпка з позивним «Терхіз»: — Мирного неба! Захопили нам щось смачненьке?

— Мирного неба. Ми привезли делегатів Уряду Системи. Смачненьке і добровольці на ротацію десь там, — Тедельмін Хад махнув в бік інших транспортників, після чого, мружачись від сонця, обійняв колегу. — Думав, ти вже давно кістки на Фодео грієш.

— Та ні, це ти можеш гріти, а мені ще чотири роки до відставки. Хлопці, беріть провізію і покажіть  команди тут все.

Довго погомоніти вони не встигли, бо я відразу рвонула передавати місцевому фахівцю донорські компоненти та ліки з особливими умови зберігання. Сонце от-от сяде, треба прискоритись. Наставниця мене із землею зрівняє, якщо щось наплутаю.

— Теарро, Ви новенька?

— Випробний термін.

— Ясно, — Терхіз розім’яв зап’ястя і додав вже м’якше: — Не метушіться так, все буде добре.

Легко йому казати.

База миротворців розтягнулася на окраїні поселення біля підніжжя гори. Для командирів швидко знайшлися соти у житловому блоці, а от простим смертним запропонували звести похідний блок. Шакс і Фергус відразу відмовилась, команди з інших кораблів їх підтримали. Переночувати на борту чи в похідному блоці – невелика різниця, а часу на монтаж і демонтаж піде чимало.

У честь ротації миротворців Терхіз організував святкову вечерю. Командир Двадцять Восьмого відверто напрошувався до старого друга в гості. Той, у свою чергу, на правах місцевого жителя обіцяв усім бажаючим екскурсію, щоб роздивитись околиці і руїни давно опустілого поселення.

Делегати вечеряти з простими смертними чи то не хотіли, чи то мали якісь інші плани. Шакс майже відразу побачив знайомого і підсів за інший столик, а потім взагалі пропав з виду. Фергус теж довго не пробув і поспішив на корабель, посилаючись на втому, що пахла перегаром. Коли ж місцевий медик потрусив шлюбним браслетом і дійшов до демонстрації дитячих фото з комунікатора, я, наслідуючи старших колег, тихенько вислизнула з-за столу.