Глава 23

У часи, коли купка алійських диких племен ворогували за укриття, їжу і вогонь, Хамму стало проклятим дарунком небес. Матір-Земля стогнала від пролитої крові, оплакуючи кожну загублену душу. Батько-Небо, почувши, скільки біди наробили його нерозумні діти, що загралися у богів, розгнівався. І сказав своє грізне слово: непримиренні вороги зі схрещеною зброєю стануть пов’язані Долею в кожному наступному житті. Шепіт вітру розганяв темні хмари, даруючи згорьованій Землі втіху у променях Сиріуса, поки чоловік і жінка – лідери ворожих кланів, що зустрілись поглядами на полі останньої битви, опустили мечі, впали на коліна, схиливши голови до Матері Землі. Їх єднання стало настільки сильним, що примирило два клани, і дало початок Алійській імперії. Відтоді Батько-Небо наділяє обраних цим унікальним даром, нагадуючи, що справжня сила не в зброї, а в гармонії двох душ…

— Вибачте, корабель от-от увійде в атмосферу планети. Пристебніться, будь ласка, — я подякувала і заховала комунікатор. Книга з міфами – найгірше дорожнє чтиво.

Орен прямо звинуватила мене в усуненні її фаворита, тому для опису кар’єрних перспектив не шкодувала експресії. Обіцяла швидке вигорання, життя на заспокійливих і проблеми з психікою. Поріддя Хаосу живуть на темних болотах, як сказала тоді вона, передаючи пристойну «подяку» Головного за оперування доньки та перепустку на одне з найхолодніших місць Системи.

— Мета прибуття? — даорнська у міцевих така собі.

— Працювати. Там же все написано.

Чому в мережі ніхто не попереджав, що на Тхроні міграційний контроль – особливий вид тортур? Людина, від якої залежало моє майбутнє, проводила опитування, жуючи щось схоже на пиріжок з рибою. Переривати позачерговий перекус, бо з корабля висадили партію іноземців, пухкенька алійка не збиралась.

— Тут всякі прилітають. Ном-ном-ном… Скільки плануєте пробути… емро Маг-ді?

— Поки не виженуть.

Алійка покосилась, але змовчала. Її масні пальці повільно водили по монітору. Менш ніж за хвилину про існування пиріжка нагадували тільки специфічний запах і кілька крихт на видатному бюсті.

— Вибачте за них. Це… ганебно.

Повертаючись до цих слів заступника Головного, я так і не зрозуміла, навіщо він перепрошував за своїх підлеглих. Хто-хто, але Охталан Нямаданні не нагадував людину, яка регулярно ловить ефект фодейського сорому. Може, його вибачення втримали мене від передачі записів про нічні забави ЗОХІ Аніті і тепер змушували відчувати вину перед гострою на язик журналісткою? Неважко здогадатись, що розмовляти чи зустрічатись з будь-ким із ЗОХІ, тим більше із заступником Головного, дівчина не планувала, але і я не наполягала.

— Е шатса-ши? — заразний сміх підхопив ще хтось. У загальному шумі, я не звернула уваги, як представниця міграційної служби перейшла на тхронську. Зрозумівши, що мови іноземка не знає, любителька риби повеселішала. Двоє працівників пройшлися по залу та, розгледівши новоприбулих, поспішили поділитися враженнями. Жінка, яка стояла позаду, пирснула зі сміху, точно розібрала сказане. Сховавшись за нікабом, я шкірилась не менш «доброзичливо».

До відкриття Авіма Тхрон носив звання крайніх земель Системи. Попри те, що води займали десь п’яту частину його площі, планета була непридатною для сільського господарства, невигідною для розвитку гірничодобувної промисловості і дорогою для любителів екстремального туризму. Можливо, саме суворий клімат та віддаленість від інших планет дозволили населенню Тхрону, яке майже повністю складали алійці, зберегти самобутню культуру. Як каже тутешній імператор: кожен працевлаштований чужинець – це загарбник, який лишив заробітку алійця. Надовго позбавляти представників корінного народу роботи я не планувала.

— Орен з часом заспокоїться, тоді й можна буде обговорити твоє переведення. Тільки будь там обачною, Теарро, — на прощання Тедельмін Хад ще додав, що Тхрон – не найгірше місце, куди могли запроторити новачка.

— Де плануєте проживати? — алійка перейшла на даорнську, намагаючись викрити мене на брехні чи просто шукала формальні підстави, щоб позбутися. У якому тисячолітті вони живуть, лишались питання. Багато.

— Житлом забезпечує роботодавець. Сімдесят шостий квадрат Шардрассу. У формі-3 є повна адреса.

Відмова у видачі візи могла відтягнути прибуття до постійного місця роботи, але навряд покращила б мою і без того низьку міграційну репутацію. Передивившись відео в мережі, завчасно і докладно заповнивши всі форми, надавши необхідні документи і відомості, по прильоту я стикнулась з особливим видом не то місцевого пофігізму не то відвертого злорадства. Після двогодинної співбесіди багаж навіщось відправили на детальний огляд. Нічого забороненого не знайшли (яка несподіванка), зате не встигла я вийти з міграційного центру, як на комунікатор посипався рекламний спам.

Любителька рибних пирогів вважала, що я протримаюсь тут тільки рік. Може, її слова стануть пророчими.

Тут, на краю цивілізації, час наче застиг. Сяйво подвійної зірки ледь проникало крізь сірі крижані хмари. Гіперлупу немає, про райни, як транспорт для цивільних, теж не чули. То ж після польоту на місцевих транспортниках з двома пересадками, я, промерзла і повністю виснажена, увійшла у заметений снігом адміністративний центр, проклинаючи навігатор, який водив мене кругами по імперії вічному сутінку.

— Вам на мінус восьмий. Речі, будь ласка, залиште отам, — проінструктували на рецепції.