Глава 1

Теарра

Вузькі коридори, переповнені людьми, сповільнили роботу центрального корпусу ЗОХІ, принаймні, тих, хто займав у сусідні кабінети, точно. Сонце поволі наближалось до лінії горизонту: ще трохи і нестерпна духота відступить, а какофонія звуків тільки посилювалася. Спецпризначенці кілька разів вичитували новобранців, з лайкою проривались крізь натовп, закочуючи очі.

— Кажіть, що хочете, але ЗОХІ пробили нове дно, коли почали допускати до відбору креідінців, — почулось позаду.

Чесно кажучи, подібних шпильок я чекала десь за три години до цього. Можливо, свою роль зіграли спека, коридори без охолодження і майбутня співбесіда, на яку одночасно зігнали триста осіб різного виду, віку і статі. Голос належав  високій брюнетці з майстерно виплетеною косою з кіс, яка, не дочекавшись потрібної для себе реакції, продовжувала обурюватись.

Навколо дівчини гуртувалась невелика група однодумців, які встигли пройтися по моєму одязі, зовнішності (як тільки розгледіли) і результативності. Але як тільки із зали вийшов черговий знервований учасник, дівчина в нікабі кандидатам в ЗОХІ швидко набридла. Не встигли закритися двері, як чоловіка оточила зграйка допитливих.

Розповідь цього бідолахи виглядала надто емоційною і нервовою. Схоже, він тут вперше і ще не знає, що без невдалих відборів проходять співбесіду одиниці, або не звик, що з ним поводяться як з біосміттям. Хоча, можливо, я надто цинічна в оцінці, і переді мною – один з тих щасливчиків, які отримають омріяну форму з першого разу.

Років п’ять тому про такі відбори можна було тільки мріяти. На Даорні посада з адекватними вимогами і оплатою передавалася хіба у спадщину. На щастя для мене, остання правоохоронна реформа на планеті спричинила різку нестачу робочих рук. Або хоч якихось рук. Реорганізація силового і правоохоронного блоку в єдину структуру мала наслідком введення сірої форми, на яку пускали слинку підлітки, та скорочення загальної кількості польових посад. Попри потужну розкрутку в мережі, працювати за себе і свого сусіда за непогані, по мірках Даорну, гроші хотіло менше ентузіастів, ніж очікувалось. Найбільше бракувало менталістів та бійців. І якщо нестачу перших останніми роками вдалося зменшити, то для 90% бійців відбір закінчувалася провалом. Воно й не дивно, з такими-то вимогами.

За овальним столом сиділо семеро. Двох з них я вже зустрічала. Доктор Орен керувала медиками ЗОХІ вже 15 років, займалася науковими дослідженнями, і особисто для мене стала прикладом для наслідування в медицині. На іншому боці столу сидів заступник голови ЗОХІ. До реформи він керував військовими, тепер очолює тих, хто рахує дні до відставки з усіма її привілеями. Інших члени комісії бачила вперше, що, в моєму випадку, на краще.

— Мирного неба.

— Мирного неба. Сідайте і назвіться, будь ласка, — прогундосив чоловік, якого я про себе обізвала колобком. Польовою роботою він явно не займався, останні кілька років точно.

— Ін-Марі Магді.

Колобок щось поклацав і передав робочий файл доктор Орен. Та не поспішала вчитуватись в анкету, кивнувши сусіду, який відверто нудьгував.

— У нас є кілька питань щодо вашої біографії, — прохрипів той. — Перше стосується громадянства, друге – минулих відборів та подальшій медіації.

Чотири години очікувань нагадали про себе: На слові «медіація» руки відразу спітніли, а в горлі чомусь пересохло. Скільки разів цю історію ще будуть мусолити?

Мої батьки – біженці. Вони були ще підлітками, коли Мелайю поглинула війна. З уроків історії, пам’ятаю, що планету роздирали на частини продовольчі компанії сусідніх об’єднань. Зараз Мелайю на мапі знайде не кожен, то ж для більшості населення сиситеми її жителі прирівняні до терористів. У пам’яті про батьківщину лишилася тільки змазана картина: вогонь і нелюдські крики. На Даорн батьки прилетіли з двома валізами, мною та Ан-Лін. Наше поневіряння по притулках для біженців тривало кілька років. За цей час родина Магді поповнилась ще трьома дітьми, непоганим орендованим житлом, а дев’ять років тому – офіційним громадянством Даорну. На жаль, статус громадянина змінив у моєму житті тільки відсоткову ставку по кредиту.

Першу спробу вдягнути сіру форму я провалила на ще етапі фізичної підготовки. За другою – відсіялась на етапі практичних завдань. Третій рік пройшов майже ідеально, але вакантних місць завжди значно менше, ніж бажаючих. Конкуренція того року була гідна, не пощастило. У четвертій спробі, якщо цитувати офіційні джерела, моя участь у відборі закінчилась достроково за станом здоров’я. Далі сніжкою кулею пронеслись медіація з найвпливовішою силовою структурою Даорну, криза особистості, сімейні негаразди і катастрофічний брак грошей. Власне, працюючи у повну зміну з підробітками, готуватись до відборів особливо ніколи, тому на якийсь час питання зміни місця роботи перейшло на другий план. І от це моя п’яте підкорення башти ЗОХІ.

Більшість членів комісії не відривали очей від своїх комунікаторів, один вийшов «провітритись». У голові вертілась думка: нащо перепитувати про те, що і детально розписано в анкеті?

— Колеги, хтось бажає щось уточнити, чи відпускаємо кандидата? – Колобок робив у досьє помітки, поки інші, здавалося, відбували повинність.

Комісія мовчала, то ж, розуміючи, що питання закінчились, я подякувала та вже хотіла прощатися, як твердий жіночий голос попросив мене зупинитися. Він належав юній шатенці, але кому, як не медику знати, на що здатні місцеві пластичні хірурги.