Глава 7

Теа Магді…

Фокус на навчанні, стабільний підробіток, не влізти в проблеми і сумнівні компанії. Ця мантра дозволила мені закінчити Даорнську медичну академію у десятці кращих. Чи варте воно того, я так і не зрозуміла. Не знаю, коли саме настирне бажання приєднатись до групи дівчаток-хихотушок залишилось в минулому, можливо, з усвідомленням того, що я ніколи не була особливою. Без круглої суми на банківському рахунку Ін-Марі Магді всього лиш біженка, яких у нашій системі мільярди.

Виграти грант на освіту на Даорні – майже нереально. В цю можливість я вгризалася за кожної нагоди. Відмова за відмовою тільки додавали сил боротись за щасливий квиток у забезпечене майбутнє, щоб не провести решту життя обслуговуючим персоналом. Оформлення освітнього кредиту принесло довгоочікуване полегшення, а переїзд до Лії – скандал у сім’ї.

І що у підсумку? Чергування в клініці, де платять рівно стільки, щоб покрити базові потреби, орендовані апартаменти, температура всередині яких залежить від погоди за вікном, і вічна боротьба з деградацією та боргами. Зміна роботи могла стати хорошим трампліном в краще життя і, якщо не вирішити проблеми, то зменшити їх кількість.

Коротке повідомлення на комунікаторі мало усі шанси залишитись проігнорованим, якби не вечірній гість Ан-Лін. Після сповіщення про припинення відбору мене знову запрошували в ЗОХІ. Ще й конкретну дату й час вказали. З моїм везінням ця поїздка стане черговим випробуванням, єдина надія на милість Матері-Природи.

Ніксон, почувши про незаплановану відпустку, весь день вичитував мене ніби інтерна. Дійсно, вакансію на посаду хірурга клініка закриє за день-другий. Я просила вибачення і низько кланялась, дякуючи, що медзаклад йде назустріч такій недолугій.

Вечірній Н. зустрічав дощем, який додав розпеченим вулицям міста нехарактерної сірості. Запах озону лоскотав ніздрі. Холодні каплі, монотонно вистукували незнайому мелодію, поки я брела напівпорожніми вулицями, розглядаючи вітрини. Темно-синє плаття-хіджаб відразу промокло й неприємно липнуло до тіла, сковуючи рухи.

Мене знобило чи то від раптового погіршення погоди, чи то від нервів.

— А що ж за день?! — крикнула зло, не помітивши глибоку калюжу. Тепер, крім вишивки, низ плаття прикрашали бризки вуличного бруду.

Здавалось, кожен в радіусі трьох метрів чує мої кроки, точніше чвакання старих мокрих кросівок. Гідрофобізатор скінчився кілька тижнів тому. Відкласти його покупку до початку сезону дощів – погана ідея. Хороші останнім часом не генеруються.

Серед височенних будівель у центральному кварталі міста не знайти звичних кав’ярень і маркетів. До тутешніх закладів пересічних жителів, та ще й в такому вигляді, навряд пропускають. На кам’яних монстрах запалювались перші вечірні вогні, від чого вулиці здавалися ще вужчими, й небезпечними.

Три роки на вильотах і за помірної економії я погашу всі борги, а ще через десять років в такому ж режимі – зможу розраховувати на кредит для купівлі апартаментів на околицях Н. План – ідеальний, реалізація не дуже. Про відбір і той факт, що місце в команді, яка працює на вильотах, треба ще отримати, протриматись там не один і не два роки, я намагалась не думати.

Три роки до цього…

При вході в атмосферу планети призначення корабель потрапив у воронку. Дрібний дощ за кілька годин перетворився в повномасштабне торнадо. Трусило так, що сніданок просився назад. Пілот нагадував живого трупа і з останніх сил намагався не розтрощити корабель.

— Аварійна посадка! — гаркнув Хад.

— Рано! — донеслось з сусіднього відсіку. — Дотягнемо!

— Муровскі, заглохни і знижаймося. Я на той світ не спішу. Тя-агни! — Хад взяв управління на себе, видавши нецензурну тираду про недосвідчену команду.

Після жорсткого приземлення командир на ходу роздав вказівки і разом іншими чоловіками до сутінків колупався в генераторі, наплювавши на техніку безпеки.

Холодний вітер гуляв по кораблю, забиваючи дощ у відсік, датчик радіації пищав як навіжений. Хороший початок операції.

— Тут від тебе і твоїх пілюльок жодної користі, мала. Займись рацією! — командир видав щось подібне на посмішку і вручив мені довоєнний засіб зв’язку. Добре, хоч від антикоксидантів ніхто не відмовився.

Зв’язатися з тутешнім місцем дислокації ЗОХІ в таку погоду – марна справа. Всі на борту це добре розуміють. Тедельмін Хад, не чекаючи від невідомого медика нічого хорошого, влаштував мені тест на витримку. Знали б вони, як мені знавісніло таке ставлення. Десятки повідомлень з нашими координатами вкотре відправлялись в нікуди.

— А ти чого чекала, квіточка? Якби все було так легко, ЗОХІ би сюди не відправили, — Фергус виливав радіаційну воду з черевиків і сміявся з власної дотепності. Ззовні тільки Муровскі бряжчав інструментами, насвистуючи популярну мелодію.

Так, зберись. Після повернення наставнику обов’язково наплетуть, що я розмазня і непридатна до роботи, а остання спить і бачить, як витурити ненависного новобранця. Розумнішою треба бути.

— Центр. На зв’язку «Двадцять восьмий». Код «505». Наші координати…

— Магді, що там? — командир шморгав носом і прийнявся прямо на підлозі розтирати синюшні ноги.

— Якщо вірити картам, ми в годині польоту. На зв’язок не виходять. Може… поки корабель несправний, будете щось гаряче? Принести чай? — запропонувала я, намагаюсь хоч чимось бути корисною.