Глава 9

Заступник зустрів особисто. Стримано привітався та, ігноруючи свою помічницю, заблокував двері, щойно я переступила поріг.

За шістнадцять років роботи в стінах ЗОХІ мені рідко доводилось відвідувати кабінет за червоними дверима. Призначення Охталана Нямаданні другою людиною в ЗОХІ для багатьох стало несподіванкою.

Алієць вважався відмінним польовиком, але управлінцем виявився посереднім. Чоловіку не надто подобалась кабінетна робота, він часто пропадав за межами планети. Довгі язики на нарадах не раз наголошували, що його кабінет принесе більше користі переобладнаний під стаціонар чи навчальну аудиторію. Проте Головного цілком влаштовував трудоголік, що не намагається його підсидіти.

— Підготували?

Результат місячного спостереження вмістився в невеличку пластину, яка тут же опинилася в руках замовника. Втім чоловік відклав носій на край столу і кивнув на стілець навпроти.

Після призначення на посаду Охталан Нямаданні не поспішав міняти інтер’єр. Тяжкі портьєри, меблі ручної роботи, стіну навпроти займала бібліотека колекційних видань. Здавалось, весь цей спадок алійця цілком влаштовує. На те, що у цих стін новий власник, вказували тільки інформаційний напис на вітальному моніторі та моссаріум на підвіконні.

— Бажаєте чогось, Шайло?

Хотілось наливки, але навряд у цих кабінетах водяться подібні напої.

— Ні, спасибі. Дозвольте йти?

Його аура пригнічувала. Було це вроджене чи результат травми, не знав ніхто, крім Орен, з якої нічого про пацієнта не витягнеш. Навіть Таран не лишався поруч з Нямаданні довше десяти хвилин. Заступник усвідомлював, що звичайна розмова з ним – своєрідні тортури, але не упускав нагоди перевірити стійкість кожного, хто заходив до нього з візитом.

— Не дозволяю, — пронизливі блакитні очі вивчали мене як комаху. Щит затріщав. Спохватившись, що я теж менталіст, і ці штучки зі мною не працюють, чоловік перевів погляд на похмурий пейзаж за вікном. — Якщо чесно, мені все рівно, що там, — байдужий погляд на пластину. — Просто скажіть, чи з нею будуть проблеми?

Тон дозволяв опустити формальності.

—  В міру амбітна, не схильна до ризику, з низькою ригідністю, але завищеним почуття справедливості, — висновки, складені кілька годин до цього, самовільно спливали в голові. — Сензитивність десь на середньому рівні, з поправкою на гормональний фон. Вірогідно, на Магді вже виходили журналісти щодо фальсифікації результатів, але стовідсоткову гарантію надати не можу. Вона заперечує свою причетність до публікацій в мережі. Але Ви ж розумієте, що це тільки тестування. Ні підтвердити, ні спростувати її слова як менталіст без скринінгу я не зможу.

— А неофіційно?

— У неї щит.

— Аж цікаво познайомитись з нею, — хмикнув чоловік навпроти.

Попри всі наші зусилля і сподівання, публікація статей про відбір у ЗОХІ продовжилась. Двадцятихвилинне чтиво з подробицями щодо рівня забезпечення, раціону харчування, режиму тренувань та умов проживання новобранців. Навіть окремих непублічних працівників згадали. Цикл цих принизливих статей брав свій початок зі старту відбору, то ж логічно, що СВБ зі шкури лізло, щоб знайти того, хто зливав інформацію мережевим писакам. А щодо пурпуру, рештки якого виявили після медичного обстеження, то цій історії присвятили окрему публікацію. Найбільше дісталось СВБ і Тарану, який, на переконання журналістів, замість виконання своїх безпосередніх обов’язків, булить новобранців і толерує наркоторгівлю.

Перше, про що я запитала Ін-Марі «Теарру» Магді після тестування, чи є в її родині менталісти. Креідінка одразу замахала головою. Поверхневе сканування її свідомості говорило про інше. Самоучка? Можливо, але чому тоді попри яскраво виражену схильність до менталістики, вона пішла в медицину?

Це вже потім, співставивши дані, до мене дійшло, що бажання дівчини – останнє, що впливало на вибір її професії.

Психологічне тестування тривало стандартні п’ятнадцять хвилин, але весь цей час мене не покидало відчуття, що Теарра Магді носить маску. Занадто вже правильна і раціональна. Те, що на Мелайї жінки слова поперек старшому не скажуть, особливо чоловіку, знає кожен. Креідінка ж свідоме життя провела на Даорні – планеті з досить вільними поглядами, що не могло не накласти відбиток на характер. Чи не є оце її вічне мовчання результатом прийому якихось заспокійливих або небажанням розкривати свої істинні мотиви участі у відборі? Згадуючи її сльози на полігоні, я не могла визначитись, чи потрібні в ЗОХІ саме такі. З одного боку, стійкість психіки важлива, а з іншого – свого часу я теж не одну ніч проплакала.

—  Щодо повторної медіації…, — заступник проглядав мої напрацювання, машинально виділяючи головне. — Відкинувши особисті симпатії, вважаю, поки Таран тримає себе в руках, нових конфліктів не буде. Кожен з них зробив висновки.

Чоловік похрускав плечима, розминаючи їх, підійшов до іншого екрану, де відкрив злощасний файл з інцидентом  в холі в день співбесід і махнув головою, мовляв, що скажеш.

Тря! Хто йому це скинув?

— Його конкубіна не зверталася із заявами щодо насильства?

—  Як Вам в голову прийшло питати таке? — одна думка, що колега міг скривдити жінку, з якою разом більше десяти років, здавалась абсурдною. — Вказівки досліджувати особисте життя Тарана мені не давали.