Глава 25

Шайла…

— Тедельмін казав, Ви двічі відмовились від переведення. Передумали літати?

Утеплена форма за розміром їй личила. Навіть наші колеги косились на ті ноги. Але рівно до того моменту, поки не зустрічались з креідінкою поглядами. Місцевий менталіст проговорився, що Теарру Магді за її вічно холодні очі прозвали хаар дьиикей – відьмою, якою алійці лякають дітей.

— Змінились життєві пріоритети.

— Це ж не через одного пілота?

Якщо подумати, десь так і виглядає ефект протизаплідного обличчя. Те, як вона на мене глянула, підтвердило безглузді припущення: Муровскі і тут відзначився. Останнім часом я розгубила всю тактовність.

— Шайло, на Тхроні не гірше. Чи, гадаєте, є приводи для поїздок на Даорн?

Маленька ображена дівчинка.

«Надто світла для роботи в ЗОХІ. Повір мені, надовго не затримається», — прокоментував колись Таран новину про участь креідінки у відборі. Ця досить неоднозначна характеристика новобранця і тактика на відборі, яку він колись застосував до Іроїди, наштовхували на думку, що мій друг відчайдушно прагнув зберегти руки цих жінок чистими. Навіть, якщо доведеться забруднити власні. Майбутнє креідінки він теж бачив по-своєму, бо ненависть – невелика плата, щоб не стикатись з темними гранями роботи ЗОХІ. Але, на жаль, чи на щастя, Теа Магді, яка сиділа переді мною, вже давно перестала потребувати чийогось захисту.

***

Магді…

Нерви потріпали, серйозних порушень не знайшли. Перевірка з Даорну розбурхала чимало спогадів. Востаннє я літала туди на кремацію нені. В той день невдячна дочка, яка ридає над щемливими історіями з мережі, не змогла проронити ані сльозинки. Я заслужила кожен з тих косих поглядів і перешіптувань.

— Коли ти повернешся додому? Скільки ще сидітимеш в тому холоді як дикунка? Звільнися і знайди спокійнішу роботу. Чим тобі місцеві клініки не вгодили? От тільки не треба! Всі гроші надумала заробити?

— Що значить, ти це не їси? Харчами перебирати? Ти ото своїми розумними слівцями не кидайся. Повстидалася б в батьківському домі.

— Мати у твоєму віці вже трьох няньчила. А ти своїми вильотами її на той світ спровадила! Скільки ще тягнути? Ін-Марі, що люди подумають? Якби не ти, твої молодші сестри вже давно створили власні сім’ї. Знайди когось або, Матір Природа свідок, знайду я!

— Що це в тебе за одяг? Все одно, що гола. Там на Тхроні пристойний одяг закінчився?

Це неможливо було переслухати. Для нього ми з Лією – перезрілі кислючі яблука, з тією різницею, що моє ніким не надкушене. Сестра припускала, що так буде. Неньо свого часу «подбав» про Лію, обравши зятем мелайця не набагато молодшого за себе. Дізнавшись, що Лія носить під серцем чуже дитя, без п’яти хвилин зять поспіхом скасував заручини. Після цього неньо і викреслив сестру з родового реєстру та погрожував мені тим же, якщо недолуга донька не візьметься за голову. Щоб не провокувати сварки, Лія з Маапом не лишались на прощальний обід.

Знайти когось? Як загублену річ? Конкубінат, хай тільки на папері, покладав на сторони такого союзу певні обов’язки. Як можна жити сім’єю з абсолютно чужою людиною, не кажучи вже про щось більше?

За ті чотири виснажливі дні, я ще ніколи так не сумувала за тхронськими морозами.

Новина про зв’язування Шакса Муровскі запустила незворотній процес самоїдства і стала тим, що розірвало останні зв’язки з Даорном.

«Щиро просимо Вас розділити з нами особливий день...»

Навіть запрошення надіслали. Короткий текст зливалися в єдиний ланцюг, що тягнув мене на саме дно. Хотілося розтрощити той комунікатор.

Чому я йому нічого не сказала? Можливо, тоді б у того щемливого паростка всередині мене з’явились хоч якісь шанси вирости у щось більше. Треба було не вдавати байдужість, а хоча б трохи привернути його увагу. Десь в глибині душі я розуміла, що Шакс Муровскі ніколи не був моїм. Але, Матір Природа, як же боляче це усвідомлювати. Потрібно було знайти в собі сили зобразити усмішку і все-таки відвідати церемонію, щоб побажати парі щастя. Звісно, я цього не зробила. Ненавиділа власну слабкодухість, поки день у день прокручувала в пам’яті моменти, що зігрівали душу холодними вечорами. Самотність відчувалася як ніколи гостро.

Щоб не жаліти себе і не ревіти над власною безнадійністю, я бралась за будь-яку роботу. Стала живим втілення взаємодопомоги, завжди готова підстрахувати і прикрити, щоб зайняти на весь день мозок, а вночі прийти і відключитись. Жити на автопілоті виявилося не так погано. Правда, щоразу, коли, здавалося, що перше сильне почуття припало порохом часу, і образ Шакса Муровскі стерто з пам’яті, він приходив до мене у сні. Вивертав назовні весь той мотлох зі спогадів, похований у нетрях свідомості, і нагадував, кого я проґавила. Мені снився чужий чоловік, і прокидатись не хотілось. Бо ранок приносив відчуття огиди до самої себе, від якого нікуди не сховаєшся. Чого тобі бракує, Теа? Що з тобою не так?

Свій перший День Народження на Тхроні я зустріла на роботі. Вітання, усмішки, невеличкий фуршет з ігристим. Все як у всіх. Коли святкування закінчилось, п’яний мозок захотів побродити по поверхні планети, потягуючи залишки напою. Того вечора, я розмірковувала, що трапиться, якщо не повернутись в апартаменти. Хто перший заб’є на сполох? Через скільки днів знайдуть захоле тіло? Краще взагалі не народжуватись, ніж так нікчемно існувати. Чого досягла? Майже нічого. Так рвалась носити форму ЗОХІ, а у підсумку що? Працювати до темноти в очах, щоб не відчувати нереалізованість в інших сферах? Зустріти чоловіка своєї мрії і боятись рота розкрити в його сторону?