Глава 19

Можна втекти від незручної розмови, але чи сховаєшся від самої себе? Слід було з самого початку поводитись скромніше. Душу не покидало відчуття, що я повільно скочуюсь донизу, поповнюю ту категорію людей, яку ще кілька років тому зневажала. Від цього біля сонячного сплетіння щось нило. Мабуть такою мене бачать інші: слабкою скиглійкою, яка тільки чекає нагоди погрітись під чужим сонцем. Хотілось полегшити ношу, бо в останні місяці її просто несила тягти. Та навряд мене хтось зрозуміє. Відносини з Лією більше нагадували побутові, з колегами по клініці було надто мало спільних цінностей, про ЗОХІ взагалі мова не йде, а для пошуку нових друзів в моєму віці я стала (та й була) занадто інтровертна. Або нелюдима. Можливо, й з відборами не залагодилось через таку от репутацію?

Стало так соромно. За себе, свою слабкість, за те, що не вистачає духу поменше дивитись на Шакса чи нормально зв’язати два слова в його присутності. Чому ніяк не можу стриматись, щоб не розглядати ті злощасні кучері? Це так я зі сторони виглядаю: меркантильна шукачка покровителя? Те останнє світле почуття, яке не знищив жорстокий світ, для інших зводиться до пожирання очима? Матір Природа, оце ганьба! Що вони всі про мене думають?

— Чого тут сидиш? — на плечі опустилась ще тепла куртка, що пахла димом і бергамотом. — На трапі незручно, йдемо всередину.

— Забери, зі мною нічого не буде, — поспішила простягнути чужий одяг, дивлячись куди завгодно, тільки не на Муровскі, який вже вмощувався поруч.  

Іншим разом, я б пораділа, що трап вузький, і він так близько, а зараз гидко від самої себе.

— Якщо ти через Фергуса…

— Зовсім ні. Переліт важкий, багато вражень. Задумалась.

— Тоді, тим більше, хай полежить. Отак, — куртка знову опинилась на плечах. — Воно не відчувається, але мелайські ночі досить прохолодні. Повір, я знаю, про що кажу.

Як хтось побачить і язика не втримає, то гірше, мабуть, вже не буде. Чому він зі своєю галантністю з’явився саме зараз, коли я приготувалась поплакати?

Шакс вмів привертати увагу. Внутрішній голос наводив аргумент за аргументом, чому мені слід встати і піти не оглядаючись, поки тіло мліло від його тихого, але твердого голосу. Муровскі згадував перший політ на Двадцять Восьмому, Тедельміна Хада, який прозвав його карою небес, жорстку посадку, після якої командир ще довго строчив можливі і неможливі скарги на бездарного пілота. Послухати, так це готовий сценарій для пригодницького фільму.

— І щоб ти розуміла, Теа, після останньої кляузи мене-таки перевели до Стражів. Не знаю, хто після того пілотував, але Хад його зжер за чотири дні, а потім, — Муровскі шкірився, оглядаючись по сторонах і тільки, переконавшись, що поруч ні душі, додав шепотом, майже торкаючись губами нікабу: — Наш командир зробив над собою надзусилля і попросив Головного мене повернути. Він ніколи в цьому не зізнається, але я все знаю.

Кумедні і не дуже розповіді відволікали, потроху розсіювали ті похмурі думки, що не давали спокою. В якусь мить чоловік різко замовк і гучно видихнув, відкинувшись на ржавий трап.

Небо Мелайї виглядало зовсім не так як на Даорні, але від того не менш приголомшливим. Надлишок гелію і водню забарвили його у всі можливі відтінки фіолетового. Ніжно-лавандовий горизонт на заході плавно переходив у баклажанну темряву на сході. Двоє супутників один за одним не поспішаючи розсікали простір, створюючи неповторний живий візерунок нескінченного Всесвіту. Терхіз казав, що нам пощастило, бо парад супутників – рідкість. У такій красі хотілось розчинитись.

Я вдихнула запах куртки і наслідувала приклад Муровскі. На нього вдома хтось чекає? Такі одиночками недовго ходять. Може, це ідеальний момент зізнатись? Чомусь же він тут сидить? А що, якщо через мене?

— Не знаєш, восьмий квадрат далеко звідси? — ні, не сьогодні.

Хлопець дістав комунікатор.

— Зараз скажу. Тааак… Майже година льоту, — камера не передавала й половини того, що вловлювало око. Він довго прилаштовувався, поки не зробив кілька фото, після чого спитав: — А що там?

— Дім…, — голос, що так довго лишався незворушним, все ж здригнувся. Тільки не тут, не перед ним.

Момент умиротворення був бездарно зруйнований.

— Чуєш? Я, мабуть, спати. Май на увазі, Фергус перебрав і хропе за столом, — після нетривалої паузи Шакс піднявся. — Будеш йти, не перечепись через того тюленя.

***

Затримуватись на Мелайї у плани ЗОХІ не входило. Від екскурсії довелось відмовитися, але Терхіз не втрачав надію зустріти старого друга на новій ротації.

Через підвищену тектонічну активність перспектива пробудження вулкану у сусідньому квадраті нависала як ніколи близько. Ще більшого прискорення команді надала інформація розвідки про накопичення сил повстанців, яких фінансують фудократи.

— Шакс! — гаркнув Тедельмін Хад десь зовсім поруч.

— ЩО?! — по той бік корабля почувся рик пілота.

— Інерційна система навігації та зірковий трекер в порядку! Нічого там не чіпай!

— Прийняв!  Перевірю енергозабезпечення!

— Давай! — втамувавши спрагу, командир полегшено видихнув, але скривився, побачивши мене: — Магді, тебе ж… Виходь і позбудься її, але, заради всіх богів, пристойно, нам проблеми не потрібні. Почула? — я мовчки кивнула і пішла як на страту. План не залишати корабель до відправлення провалився.