— В сенсі... «вік — це лише цифра»?! — вищала Яна, вчепившись у ковдру так, ніби це був єдиний її щит проти цього двометрового напівголого Аполлона. — Ти на що це натякаєш?! Що ми... що я... з тобою?!
Назар лише повільно нахилив голову набік, стримуючи білозубу посмішку, від якої в кутиках його очей з’явилися дрібні зморшки.
— Ну, якщо бути точним, — спокійно почав він, присідаючи на край ліжка, — ти тричі намагалася поцілувати мене в носа, один раз заявила, що мій біцепс більший за твоє майбутнє, а потім рішуче зажадала, щоб я врятував тебе від «самотності».