Спецоперація: «Полювання на Олю»

Коли настав час кидати весільний букет, Яна прицільно повернулася до натовпу незаміжніх дівчат. У центрі гордо та незалежно стояла Оля, склавши руки на грудях.

— Навіть не думай, Яно! Я незалежна жінка! Мені й так добре! — вигукнула Оля.

Яна лише підморгнула чоловікові... і кинула букет точно в руки сестри Назара.

Оля мимовільно спіймала квіти й застигла.

І саме в цей момент до неї повільною, впевненою ходою підійшов старший лейтенант Дмитро — колега Назара. Йому було тридцять років (якраз на рік старший за Олю), він був високим брюнетом з іронічною посмішкою, і вже декілька місяців випитував у Назара телефон його «бойової сестри».

— Ну що, Олю? — Дмитро посміхнувся, спершись на спинку її стільця та провівши рукою по плечу. — Букет у тебе. Здається, логістика підказує, що наступне весілля — наше.

Оля кліпнула очима, подивилася на букет, потім на красивого, старшого за неї рятувальника, який дивився на неї з чистою чоловічою зацікавленістю, і раптом густо почервоніла.

— Е-е-е... Дмитре? А ти... ти ж старший за мене на рік? — видавила з себе вона.

— На рік і два місяці, — білозубо посміхнувся Дмитро, беручи її за руку. — Так що слухайся старших. Ходімо танцювати, «незалежна».

Назар і Яна, спостерігаючи за цією картиною біля бару, тихо сміялися, попиваючи безалкогольний коктейль.

— Бачиш, — Назар обняв дружину за талію, притягуючи до себе. — Бумеранг працює. Олька тепер теж під наглядом МНС.

— Головне, щоб вона не застрягла на дереві, — засміялася Яна, поклавши голову йому на груди.

— Якщо застрягне — ми її врятуємо, — м'яко мовив Назар, цілуючи її в маківку. — Бо це наша сімейна справа. Кохаю тебе, моя старенька.

— І я тебе кохаю, мій найкращий рятувальник...

КІНЕЦЬ 💖