Нічна пожежа та батьківський інспекційний рейд

Тієї ночі в квартирі Назара не було жодних розмов про чотири роки різниці, дорослість чи розряджені телефони. Була лише чиста, нестримна пристрасть. Назар виявився не тільки сміливим рятувальником у житті, а й неймовірно ніжним та пристрасним коханцем. Яна остаточно забула про всі свої комплекси, розчинившись у його міцних обіймах до самого світанку.

Ранок обіцяв бути ідеальним.

Промені сонця м’яко освітлювали спальню. Яна затишно згорнулася під ковдрою, поклавши голову на широкі, теплі груди Назара. Він повільно перебирав пасма її короткого темного волосся, розслаблено посміхаючись.

— Ну що, старенька? — тихим, оксамитовим голосом прошепотів Назар їй у маківку. — Як почувається потерпіла після ліквідації основної пожежі?

Яна грайливо щипнула його за бік:

— Потерпіла вимагає кави і... можливо, нагородження рятувальника медаллю за особливі заслуги.

— Медаль — це добре. Але я віддаю перевагу нагородженню натурою, — засміявся Назар, нахиляючись для ніжного ранкового поцілунку.

І саме в цей момент... у передпокої пролунав гучний, упевнений ДЗВІНОК У ДВЕРІ.

А за секунду — звук повороту ключа в замку!

— Що це?! — Яна підскочила на ліжку, моментально натягуючи ковдру до підборіддя та витріщаючись на двері спальні. — Назаре, у тебе що, злодії зі своїми ключами ходять?!

Назар на секунду застряг із виразом обличчя людини, яка щойно побачила падаючий метеорит.

— Батько... — повільно мовив він, схопившись за голову. — Це мій батько. Полковник МНС у відставці! В нього є запасні ключі! Він же казав, що заїде «десь на тижні» завезти мамині консервації!

— Що-о-о?! — заверещала Яна переляканим пошепки. — Батько?! Полковник?! Назаре, а я сиджу голою у ліжку брата моєї найкращої подруги, поки його батько відчиняє двері! Де мої труси?! Де мій одяг?!

— Спокійно, евакуація за планом Б! — Назар схопився з ліжка, натягуючи спортивні штани. — Заринайся під ковдру, або біжи в шафу!

— У шафу?! Я що, у комедії 90-х?! — засичала Яна, гарячково збираючи з підлоги свої речі та забігаючи в куток за високим дзеркалом.

Тим часом із коридору вже лунав басовитий, суворий голос, від якого в кімнаті, здається, забриніло скло:

— Назаре! Ти ще спиш, чи що? Пожежники в цей час вже на шикуванні стоять! Я тобі тут картоплі мішок привіз і маминого лечо шість банок!