Церемонія на свіжому повітрі була казковою. Назар у костюмі виглядав настільки статно та мужньо, що Яна вкотре переконалася: чотири роки різниці — це найкраще, що сталося в її житті.
Серед гостей панувала особлива атмосфера:
Толік-дизайнер (колишній «криптоінвестор») таки прийшов! Щоправда, побачивши пів залу рятувальників, він про всяк випадок одягнув на голову справжню пожежну каску і весь вечір сидів біля виходу, попиваючи смузі.
Степан Петрович гордо сидів у першому ряду і періодично витирав сльозу хустинкою.
Коли працівниця ЗАГСу промовила заповітне: «Оголошую вас чоловіком та дружиною», Назар легко підхопив Яну на руки (вже за звичкою!) і пристрасно поцілував під гучні аплодисменти та канонаду з петард, яку влаштували його колеги.
— Ну що, старенька, — прошепотів Назар їй у губи між поцілунками. — Тепер ти офіційно капітанша.
— Звикай, Назику, — усміхнулася Яна. — А ще звикай до того, що через сім місяців тобі доведеться купувати два дитячих візочки.
Назар на секунду застряг із відкритим ротом, а потім його обличчя осяяла така божевільна, щаслива посмішка, що він покрутив Яну на руках ще тричі, підкинувши майже до стелі: — Двійня?! Серйозно?! Дякую, моя найліпша катастрофо!
#2271 в Любовні романи
#440 в Короткий любовний роман
#149 в Романтична комедія
Відредаговано: 02.11.2026