Конфронтація за сніданком

Через двадцять хвилин усі троє сиділи за кухонним столом.

Яна, вже вдягнена у свою спідницю (щоправда, все ще в футболці Назара), сиділа, опустивши очі в підлогу.

Степан Петрович сидів навпроти, поважно пив каву з великого кухля і пильно розглядав дівчину. Назар стояв біля плити, з посмішкою смажачи яєчню і всім своїм виглядом демонструючи повний спокій.

— Значить, Яна... — розсудливо почав Степан Петрович, розгладжуючи суворі вуса. — Ти, значить, за туфлею прийшла. О сьомій ранку. У футболці мого сина.

— Степане Петровичу, я можу все пояснити! — швидко заговорила Яна, активно жестикулюючи. — Ми... ми просто їхали з презентації, машина застрягла в лісі, там був дощ, генератор накрився, Назар мене евакуював, а потім... ну, ви розумієте, логістика!

— Логістика, кажеш? — полковник ледь помітно смикнув куточком вуст. — А Олька знає про цю «логістику»?

— Олька в захваті, тату, — подав голос Назар, ставлячи на стіл тарілку з яєчнею. — Вона вже весільну сукню в інтернеті приглядає.

Яна поперхнулася повітрям і люто подивилася на Назара.

— Яке весілля?! Степане Петровичу, не слухайте його! Я взагалі-то старша від нього на чотири роки! Я поважна дівчина, у мене кар'єра, а він... він ще малий!

Степан Петрович раптом голосно, басовито розреготався.

— «Малий»?! — полковник ударив долонею по столу. — Дівчино, та цей «малий» у двадцять два роки з палаючого будинку трьох людей витягнув! А в двадцять чотири капітана отримав! Чотири роки різниці — це не катастрофа, Яно. От у нас із його мамою шість років різниці, і нічого — тридцять років разом, двох бешкетників виростили!

Яна кліпнула очима, не вірячи своїм вухам:

— Тобто... ви не проти?

— Та я тільки «за»! — вигукнув батько. — Нарешті в цього бовдура нормальна, розумна дівчина з'явилася, а не ті інстаграмні моделі з губами як баклажани! Тільки одне прохання, Яночко...

— Яке? — обережно спитала вона.

— Ти борщ варити вмієш? Бо на самій яєчні та каві цей МНС-ник мені довго не протягне!

Назар нахилився над Яною ззаду, обхопив її за плечі й грайливо прошепотів їй на вушко:

— Чула, старенька? Тато дав добро. Так що від борщу ти тепер точно не відкрутишся!

Яна подивилася на Назара, потім на його усміхненого батька, і зрозуміла, що з цієї «пастки» МНС вона вже точно ніколи не захоче рятуватися...