— Ну що, старенька, погралася в бізнес-вумен? — з оксамитовим сміхом мовив Назар.
— Ти... ти що собі дозволяєш?! — розгнівано повернулася до нього Яна, тупаючи ніжкою. — Ти зірвав мені побачення! Ти лякаєш моїх... інвесторів! І взагалі, йди до своєї блондинки з супермаркету, хай вона тобі...
Яна не встигла договорити.
Назар без жодних попереджень просто зробив крок уперед, нахилився, підхопив її на руки й закинув собі на плече, як цінний, але дуже галасливий трофей.
— Назаре! Поставив мене! Перехожі дивляться! Мені двадцять дев'ять років, я солідна дівчина! — заверещала Яна, кулачками молотячи його по міцній спині.
— Солідні дівчата не наймають дизайнерів для рольових ігор у криптобаронів, — зареготав Назар, упевнено крокуючи до свого позашляховика.
Він відчинив пасажирські двері, акуратно, але рішуче опустив Яну на сидіння і, не даючи їй отямитися, сам застрибнув у салон, миттєво заблокувавши двері.
#2271 в Любовні романи
#440 в Короткий любовний роман
#149 в Романтична комедія
Відредаговано: 02.11.2026