Ранок. Чуже ліжко і незнайомий прес

Сонне королівство Яни рухнуло від різкого, сліпучого сонячного променя, який безжально світив їй просто в праве око.

Яна застогнала. Голова тріщала так, ніби всередині хтось завзято колотив у дзвін. Ротову порожнину заповнила сухість Сахари.

Вона поволі розплющила очі.

Перше, що вона побачила — це не її бежеві шпалери з квіточками. Це були сірі, стильні стіни в стилі лофт. Друге — це величезне двоспальне ліжко, в якому вона лежала. Третє... і найжахливіше — це те, що на ній не було її сукні! Вона була вдягнута у величезну чорну чоловічу футболку, яка висіла на ній, як на вішалці.

— Боже мій... — шепнула Яна, схопившись за голову. — Де я?.. Що я наробила?!

Вона різко підхопилася, але від болю в скронях знову впала на подушки. І саме в цей момент двері кімнати відчинилися.

У спальню зайшов чоловік. На ньому були лише спортивні штани. Рушник висів на його шиї, а з вологого волосся на широкий, ідеально складений торс стікали краплі води. У руках він тримав тацю, з якої дражливо пахло свіжозвареною кавою та омлетом.

Яна витріщилася на нього, натягуючи ковдру до самого носа.

— Ти... ти хто?! — писнула вона тонким голосом. — Де мої речі?! Що ти зі мною зробив?!

Хлопець зупинився, припідняв одну брову, провів рукою по мокрому волоссю і посміхнувся так сміливо та білозубо, що в Яни перехопило подих.

— По-перше, доброго ранку. - спокійно мовив він, ставлячи тацю на тумбочку. — По-друге, твоя сукня акуратно висить у ванній. А по-третє... ти дійсно не пам'ятаєш, хто я і що було вночі?

Яна затамувала подих, із жахом дивлячись на хлопця.

— Що... що було вночі?! — перепитала вона, відчуваючи, як палають її щоки.

Назар повально нахилився над ліжком, спираючись руками об матрац по обидва боки від її голови. Його обличчя опинилося за кілька сантиметрів від її.

— Скажімо так, — з низькою півтоновою інтонацією мовив він, — ти дуже наполегливо переконувала мене, що вік — це лише цифра...