Розмова з Олею та «технічний дефолт»

Наступного дня Яна та Оля зустрілися в кав'ярні.

— Ти... стрибнула на мого брата з дерева?! — Оля подавилася чізкейком, слухаючи розповідь подруги. — Яна, ти божевільна!

— Це був порив! — червоніючи, виправдовувалася Яна. — Але він... Оль, він так легко мене спіймав! І він знову назвав мене «старенькою»!

— О-о-о, — Оля примружила очі, розпливаючись у підступній посмішці. — «Старенькою», кажеш? А очі в нього при цьому горіли?

— Не знаю я, що там горіло! Він просто залицяється, бо йому весело! Я для нього — кумедна подруга сестри!

— Яна, я знаю свого брата з народження. Він ніколи не тягає за собою дівчат по парках і не рятує котів, якщо це не його робоча зміна! Ти йому подобаєшся. Ще з дев'ятого класу, між іншим.

Не встигла Яна відповісти, як її телефон задзвонив. Це був майстер з автосервісу, куди вона вранці віддала свою стареньку «Тойоту».

— Яна Сергіївна? Доброго дня. У нас для вас погані новини. Капот вашої машини задимівся не просто так. Там накрився генератор, пробитий радіатор і... коротше, ремонт коштуватиме як половина цієї машини. Вона не на ходу.

— Що?! — вигукнула Яна. — Але мені завтра треба їхати у відрядження за місто! На важливу презентацію!

Вона опустила руки на стіл і закрила обличчя долонями: — Все, це фіаско. Транспортний колапс.

Оля швидко дістала свій телефон і почала щось активно набирати:

— Так, спокійно. У нас є власний автопарк і особистий механік-рятувальник.

— Олю, ні! Не смій йому дзвонити! — вихопила телефон Яна, але було пізно — екран уже показував тривалість виклику.

— Алло, Назику? — вигукнула Оля в слухавку. — Тут у моєї «старенької» подруги машина зламалася, а їй завтра за місто! Врятуй катастрофу!

З динаміка пролунав низький, оксамитовий сміх Назара:

— Передай «катастрофі», що завтра зранку я буду. Хай готує капот... і своє серце.