Коктейль «Сльози з текілою» та неочікувана евакуація

— Янка, ану не плач... Тобто пий, але не плач! — Оля з рішучим виглядом підсунула подрузі кришталеву чарку з прозорою рідиною. — Вона з сіллю і лимоном, як ти любиш. Лікує розбите серце за один ковток!

Яна важко зітхнула, обхопила чарку обома долонями й подивилася на неї так, наче там була не текіла, а отрута для щурів.

Нічний клуб гудів басами. Музика вібрувала десь у районі сонячного сплетіння, барні стільці здавалися Яні небезпечно високими, а власне життя — суцільною катастрофою. У свої двадцять дев’ять років вона мала гарну роботу, власний гардероб із класичними костюмами та непереборну суперздібність — потрапляти у найдурніші ситуації.

— Олю, він сказав, що у відрядженні! — з надривом вигукнула Яна, перекрикуючи черговий хіт. — А сам із дружиною і двома дітьми в «Макдональдс»! Я бачила це на власні очі! Він купував їм Хеппі Міл, Олю! Хеппі Міл! А мені обіцяв «золоті гори та вічне кохання»!

— От козел! — щиро підтримала Оля й перехилила свою чарку. — Добре, що ти його кинула. Ну його в болото, того козла з його Хеппі Мілами. Ти в нас дівчина видна! Ну, маленька трохи, так це ж плюс — зекономиш на дитячих квитках у кіно.

— Я не маленька, я компактна! — образилася Яна, хоча у своїй короткій облягачій червоній сукні з короткими темними пасмами волосся, що розпатлалися, дійсно більше нагадувала одинадцятикласницю, яка поцупила в мами помаду. — І мені двадцять дев'ять! Скоро тридцять! Це практично пенсія!

— Та яка пенсія, підійди до дзеркала, у тебе паспорт у супермаркеті навіть на енергетики просять! — розреготалася Оля.

У цей момент двері клубу відчинилися, і до бару зайшла компанія високих, кремезних хлопців. Вони голосно сміялися, поводилися впевнено і розкуто, одразу притягуючи до себе погляди пів залу відвідувачів та всіх дівчат.

Один із них — високий, шатен із широкими плечима, у білій футболці, яка дуже вдало обтягувала прокачані груди та рельєфний прес — раптом зупинив погляд на барній стійці.

— О-па... — протягнув він, усміхнувшись краєчком губ. — «Дорослі дівчата» вже розважаються?

Оля обернулася й сплеснула руками:

— Назар?! Ти що тут робиш?

— Змінився після чергування, вирішили з хлопцями випити по пиву, — Назар підійшов ближче, віддаючи партнерам по службі якийсь знак, щоб ішли далі. Його погляд зупинився на Яні, яка в цей момент намагалася елегантно злизати сіль зі тильного боку долоні, але влучила собі прямо в ніс.

Назар ледь стримав сміх. Він нахилився до сестри, але очі його продовжували вивчати дівчину біля бару.

— Твоя подружка, здається, вже «нарядилася», як новорічна ялинка, — тихо сказав він.

— У неї драма! — швиденько шепнула Оля. — Її вже колишній хлопець виявився одруженим. Янка його кинула.

Назар ледь помітно припідняв брови. У його темно-карих очах промайнув якийсь дивний, майже хижацький вогник, який одразу ж змінився спокійною посмішкою.

— Драма — це коли палає дах, Олю. А це — звичайне зневоднення від текіли. Вона взагалі мене впізнає?

Яна повільно повернула голову на голос. Перед очима все трохи розмивалося, але постать перед нею була... дуже великою. І дуже красивою. Хлопець виглядав років на тридцять — суворе підборіддя, статний, із виразом обличчя людини, яка точно знає, що робити, якщо завтра настане апокаліпсис.

— О-о-о... — промуркотіла Яна, важко фокусуючи зір. — Олю-ю... Який гарний хлопець... Тобто... чоловік? Чекай, це хто, дядько-рятувальник? Врятуй мене, мій рятувальник... від козлів...

Назар відверто засміявся.

— Я тобі зараз дам «дядька», Яно. Тобі б додому, «старенька».

— Янка, це ж Назар! Мій брат! — розреготалася Оля.

— Назар?.. — Яна примружилася, намагаючись згадати. У її пам'яті Назар був довгоногим підлітком із вуграми та брекетами, який років десять тому впав у калюжу з велосипеда. — Та ну... Той худий хлопчик?.. Ні-і-і, цей більший... Це якийсь інший Назар. Покращена версія 2.0...

— Все, аварійна бригада працює, — зітхнув Назар, легко вхопивши Яну під лікоть, коли вона спробувала виконати пірует на барному стільці. — Дівчата, підйом. Поїхали додому, поки до вас не викликали тут поліцію.