Врятуй мене, мій рятівник!

Телефонний шок

Не встиг Назар набрати номер, як телефон Яни (який Назар завбачливо поставив на зарядку) вибухнув серією повідомлень та вхідним викликом від Олі.

Яна схопила трубку:

— Оля! Ти де?! Ти знаєш, де я прокинулася?!

— Яночка? — з трубки пролунав осиплий, заспаний голос подруги. — Ох, моя голова... Ти жива? Ти де? Я сподіваюся, ти не втекла в ночі купувати нового кота?

— Я у твого брата! На ліжку! У його футболці! — майже пошепки засичала Яна в трубку. — Олю, як ти могла мене з ним відправити?!

На іншому кінці дроту запанувала тиша. Потім пролунав гучний гуркіт — здається, Оля від несподіванки випустила з рук чашку чи впала з ліжка.

— Що-о-о?! У Назара?! — зарепетувала Оля так, що Назар у коридорі мимоволі посміхнувся. — У мого малого Назика?! Янка, ти що, спокусила дитину?! Йому ж тільки... ну, гаразд, йому двадцять п'ять, але він для мене все одно малий! Ви що... робили ДЕЩО?!

— Та нічого ми не робили! — червоніючи до кінчиків вух, рятувалася Яна. — Він мене просто привіз, бо ти, між іншим, не змогла згадати мою нову адресу! А в мене він спитати не зміг, бо я не вчасно заснула.

— А-а-а... Ну так, біля парку ж жовтий будинок... чи червоний... — протягнула Оля, трохи заспокоївшись. — Слухай, але Назик у мене красунчик, правда? Шість кубиків пресу, робота шляхетна... Може, ти даремно відхрещуєшся?

— Олька, я тобі зараз цей прес на голову натягну! Я йду додому!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше