Чотирнадцять років я не приїжджала до баби Явдохи. Усе село вважало її відьмою, а я вважала себе розумною.
Тепер я провізорка з Києва, яка вірить тільки в доказову медицину. А ще я власниця половини хати на хуторі Сива Криниця.
Друга половина дісталася Матвієві Вернигорі. Він сусід, фермер, тато-одинак і людина, яка ненавидить мою бабу всім серцем.
Умова заповіту проста: сорок ночей до сороковин ми обоє ночуємо під одним дахом. Хто піде першим, той втрачає все.
Він не піде, бо хоче знати, чому відьма записала хату на нього.
Я не піду, бо в бабиній скрині лежить зошит із замовляннями. І на першій сторінці написано моє ім'я.