У полоні хижака

– Твоє життя тепер належить мені, Катю, і я робитиму з тобою все, що забажаю! – рикнув Соколов, боляче стиснувши мою руку.
Я перелякано дивилася в його темні очі, в яких не було ні краплі жалю, ні краплі доброти – лише злість, жорстокість. Цей чоловік був просякнутий азартом, небезпечними справами і брудом.

– Ти не маєш ніякого права на мене, Соколов! Це лише гроші! Я не твоя. Колись я все одно вийду звідси, подам на тебе в суд, і тебе заарештують! – із моїх вуст вирвався гнів, якого я ще в собі ніколи не бачила. Я ніколи так не зривалася на людину з хижими очима, повними болю, злості й печалі.

Соколов розсміявся і послабив хватку своєї руки, якою владно й боляче тримав мене.