Розділ 9

Катя

Тихенько стою та слухаю розмову Соколова.

— Так, в мене вже немає часу, я сказав, і я зроблю це!

Раптом Соколов кинув слухавку, і я тихенько й швидко попрямувала до своєї кімнати. Заходжу до кімнати, тримаючи телефон в руках.

Соколов хоче мене забрати за кордон, щоб йому ніхто не заважав володіти мною. Негідник, безсердечний егоїст...Від безсилля падаю на підлогу і тихенько плачу, тримаючи усі надії на Яну.

Хочу написати Сашкові, але розумію, що якщо зроблю це — то більше ніколи не побачу його живим і не зможу обійняти.Притуляюся до стіни головою, не знаючи, що буде далі. Але я точно знаю — здаватися я не збираюсь.

Олександр

Сиджу на балконі своєї квартири й дивлюся на повідомлення Каті у телефоні, де вона написала, що з нею все добре.Але я не залишу її і скоро врятую разом із Максимом та Артемом, і ми удвох втечемо.Я розумію, що це великий ризик і що нас просто можуть вбити, але заради коханої я готовий піти на все.

Раптом у двері квартири подзвонили — я миттєво пішов відкривати.Підходжу до дверей та дивлюся у дверний глазок. Там була Марина Іванівна. Я відкрив їй двері.Дивлюся на неї з маленькою злістю в очах.

— Нащо ви прийшли? Знову вляпались в якийсь великий борг? — запитав я з підвищеним тоном.

Марина Іванівна опустила голову від сорому і тихенько, наче мишка, сказала:

— Сашко, мені треба з тобою поговорити. Прошу, вислухай мене...

Я не міг її прогнати або сказати щось образливе, тому дозволив їй зайти в дім.Вона одразу пішла на кухню і сіла за стіл, а я, обпершись об кухонний стіл,схрестивши руки, промовив:

— Про що ви хочете поговорити? Ви вже все нам сказали. Ви продали Катю — власну дочку! Як ви могли?..

В її очах було видно, що вона жалкує про свій вибір. Але було також видно, що вона не збирається рятувати Катю.

— Сашко, я розумію, як тобі боляче. Я зробила величезну помилку. Але я не хотіла сидіти до скону у тюрмі. Вона на короткий час затихла, але, глибоко вдихнувши, промовила:

— За цей час у мене з’явився новий чоловік. Його звуть Данило. І, почувши мою історію, він підтримав мене. Я щаслива з ним.

З шоком дивлюся на Марину Іванівну та промовляю:

— Ха-ха-ха... Марино Іванівно, ну ви даєте! Поки ваша дочка приймає жорстокі побої від Соколова, бореться за справедливість, шукає підтримки в домі цього негідника Соколова, ви замість того, щоб підтримати свою доньку, шукаєте собі підтримку — не думаючи про Катю. Яка ви мати після такого?..

— Як я знаю, то мій Данило може допомогти Каті. У нього є зв'язки, він може звернутись до поліц...

Я перебив Марину Іванівну та поглянув їй в очі:

— Марино Іванівно, ваш новий коханий нічим не допоможе Каті. Він не знає Соколова, який за одним наказом може розстріляти йому голову. Єдиний, хто врятує Катю — це я! Бо я кохаю її. Я знайшов надійних людей, які мені в цьому допоможуть. Тому я раджу вам сидіти тихенько зі своїм Данилом і чекати, поки я звільню Катю і ми втечемо за кордон, —мовив я й обперся на кухонний стіл. Вона лише кивнула мені та поглянула в сторону вікна.

— Добре, Сашко. Дякую тобі, що ти допоможеш Каті, бо я тут безсильна. Але якщо вашому агентству знадобиться допомога — можете звертатись до Данила.

Я промовчав. Я не хотів довіряти її новому чоловіку. Я витягну Катю сам, і ми назавжди поїдемо з України в Германію.

Катя

Прокидаюся на ліжку. Вже не пам'ятаю, як лягла сюди. Розплющую очі та бачу, що телефону немає. Напевно, його забрала Яна, щоб не викликати підозр на нас двох.

Раптом до кімнати зайшов Дикий і заявив:

— Катерино Олегівно, ви зараз поїдете зі мною в офіс. Андрій Романович наказав привести вас. Сказав — це терміново.

Вмить підводжуся з ліжка, протираю свої заспані очі й відповідаю йому сонним голосом:

— А що за терміновість?

— Цього мені не відомо. Я буду чекати на вас внизу, — сказав Дикий і зачинив за собою двері.

Встаю з ліжка та прямую до ванни вмиватися холодною водою, яка привела мене до тями.

...

Зібравшись, наостанок пшикаюсь своїми духами та виходжу на вулицю. Дивно, але у будинку Яни не було. Але я не звернула на це уваги.

...

Приїхавши до його заходу, Дикий провів мене до його кабінету. Постукавши, я зайшла всередину.Соколов сидів на кріслі і, побачивши мене, кинув на мене свій холодний погляд.

— Нащо я тут? Якщо ти скажеш мені зробити якусь твою підлу справу — то я її не зроблю! — впевнено заявила я,дивлячись на нього, не помітивши ще одну особу, яка, наче тінь, стояла з ним.Соколов відвів від мене свій погляд і розсміявся:

— Ха-ха-ха! Яка ж ти дурна, Катю. Ти подумала, що зможеш знайти підтримку у моєму домі? Ти сподівалася, що хтось з моїх людей допоможе тобі втекти? Ти покладалася на підтримку Яни.

Кров стигне в жилах... Як він дізнався про Яну? Хто йому розповів?..

Раптом я помічаю Яну, якої навіть не одразу помітила. Вона стояла біля Соколова і з хитрістю й злобою дивилася на мене.

— Я відкрию тобі секрет, Катю. Це буде боляче. Але мені начхати, як після цього тобі буде.

З шокованими очима дивлюся на Соколова. Дихати стає важко. В його кабінеті пахло азартом, брехнею, маніпуляцією.Соколов підіймається з крісла і прямує до Яни, бере її за руку:

— Насправді, Яна весь цей час працювала на мене! Вона не збиралася тобі допомагати, а її історія була вигадкою, щоб ти повірила. І за телефон — я знаю. Я знаю про кожен твій крок. Знаю, що ти підслуховувала мене за дверима.Ти — у кутку, Катю. Я не дам тобі втекти.Всі люди у моєму домі не збираються тобі допомагати, — мовив Соколов і з хижацтвом розглядав мене.

І в цей момент захотілося зупинити час і просто втекти від усього... Щоб не вірити в те, що справжнє пекло тільки починається.

Буду усім вдячна за серденьки,мої любі читачі. Дякую що читаєте мою історію.