Розділ 19

Діана

Ми з Катею йдемо до моєї кімнати, і я щільно зачиняю двері. Ми сідаємо на диван.— Розповідай мені усе. Хто ти така? Любовниця його? — Ні, я... — вона на мить замовкає, неначе шукаючи в повітрі потрібні слова. — Я його власність. Катя опускає погляд і складає руки. Ошелешена, я сиджу й дивлюся на дівчину з шоком. — Що ти таке говориш? Яка власність? — запитую я, і серце починає швидше стукати. — Колись моя мати програла йому велику суму грошей — один мільйон гривень. Але в неї не було таких грошей, а Андрій погрожував, що якщо вона не заплатить, то сяде за ґрати до скону. І вона ненароком сказала про мене. І він запропонував відплатити борг не грошима, а мною. Мама погодилась і підписала ось цей контракт. Вона простягає мені папірець, у якому було написано щось про "власність", і внизу — підпис. Кров стигне в жилах. Як Андрій міг так вчинити, знаючи, що в нього є я?

— Я сподіваюсь, він добре до тебе ставився? — Ні. Андрій говорив мені підкоритися йому, однак я не хотіла, і він лупцював мене, бив по обличчю. Мене хотів врятувати мій хлопець Сашко... А ви думаєте, чому я вам сказала, що поїхала по своїх справах? Бо насправді я тікала від Соколова. Але він знайшов мене і залякав, що ще один такий раз — і він уб'є Сашка. Дихати стає важко. Андрій брехав прямо в мої очі! За його турботливою маскою ховається зовсім інша людина.— А Яна? Я сьогодні ненароком підслухала вашу з нею розмову. — Ви про неї? Яна колись втерлась мені в довіру, вигадала фальшиву історію свого життя. І я подумала, що їй можна довіряти. Однак вона зрадила мене, сказавши усе Соколову... — в голосі Каті чується маленьке тремтіння. Від почутого я не стримуюсь і пускаю сльозу. Рішуче вирішую поїхати до Андрія в офіс, щоб розібратися з цим. Катя залишилась вдома.

Приїхавши до його офісу, я заходжу до кабінету вся розлючена. Андрій миттєво переводить свій погляд на мене і підійшов.— Діано, що сталось? — він намагається доторкнутись до мене, однак я відступаю. — Це правда, Андрію? Що Катя не твоя двоюрідна сестра, а твоя власність?! — гарчу я на нього, відводячи погляд, щоб спіймати його на брехні.Раптом він змінюється у виразі обличчя — стає злий і здивований.— Діано, що ти таке кажеш? Це тобі Катя таке сказала? Це клята брехня! Катя просто не в порядку, можливо, щось поплутала... Андрій намагається викрутитися й перевести усе на Катю. Але я швидко розумію — він бреше.— Замовкни! Не смій мені брехати! Я знаю всю правду! Твої батьки сказали, що в тебе немає двоюрідної сестри, а лише брат! Якщо хоч ще раз ти посмієш брехати мені — я рознесу тут усе вщент! Андрію, краще тобі сказати правду! — кричу я, нахилившись впритул до його обличчя. Андрій відводить погляд, не знаючи, що сказати. В його очах вирує злість.— Я тут не винен. Це її мати поставила таку велику суму... От я і запропонував продати мені Катю, — сказав він це так, неначе це була звичайна справа.

Я не стрималась і вдарила його по обличчю.— Отже так: я їду за кордон. І без тебе. Подам на розлучення. І забираю Ярослава. Ти більше ніколи не побачиш сина. Мені не потрібний такий брехливий і безжальний чоловік! Раптово я виходжу з його кабінету вся в сльозах. Він розлютився ще більше, однак мене не зупинив.

Катя

Сиджу у своїй кімнаті, скута страхом. Діана забрала свого сина і поїхала, залишивши Соколова. І я зрозуміла: мені буде зараз ой як не солодко.Через годину до кімнати вривається Андрій з лютою злобою в очах і бере мене за горло.— Ти тварюка! Як ти посміла розповісти усе Діані?! Через тебе я втратив дружину і сина! Він б'є мене по щоці, я падаю на підлогу. Але він не зупиняється — ще і ще раз б’є мене по обличчю, доки я не втрачаю свідомість.

Олександр

Йду до квартири Максима. Тоді, коли Катя зникла, я шукав її, однак не знайшов. І зрозумів: Соколову знову вдалося викрасти її.Йду темною вулицею, освітленою лише ліхтарями. Раптом ззаду до мене хтось швидко підбігає і чимось важким б’є по голові. Я падаю на землю. Останнє, що бачу — силует якогось невідомого чоловіка. І відключаюсь.Приходжу до тями зв’язаний по руках і ногах у якомусь занедбаному будинку. Голова тріщить. Потихеньку намагаюсь прийти до тями й розірвати мотузки, проте нічого не виходить.Раптом перед моїми очима з’являється Соколов. Він ухмиляється. Я насуплююсь.— Ну що, герой-рятувальник? Ось ти і попався.— Де Катя? Де вона? Що ти зробив з нею, покидьок?! — кричу я на нього зі злобою.Чоловік лише сміється, неначе це просто цирк. — Не знаю. Може, вже подохла. Я її добре відлупцював, коли вона розповіла мій секрет Діані.На очах з’являються сльози. У мене починається істерика. Я кричу ім’я Каті на весь голос.Раптом Соколов дістає пістолет і стріляє мені в ліву ногу. Від болю я ще більше кричу й скручуюсь. — Та закрий писок! Скоро і ти підеш за нею на той світ! — він єхидно засміявся.