Розділ 18

Вмить Соколов розлютився і боляче вдарив мене по щоці. Біль пронзила мою щоку холодною рукою.— Стерва! Я ж попереджав тебе слухатися мене. Що тобі завадило, ти шаволда?!Він боляче схопив мене за волосся, з моїх очей покотилися сльози.

— Я не хотіла, щоб ти лупцював мене! Я хочу жити нормальним життям з моїм коханим! Відпусти мене, ти жижак! — кричу я крізь свої заплакані очі. Він палав гнівом, грубо кинувши мене об сидіння, так що я сильно вдарилася головою:— Я і до твого Сашка доберуся. Просто вб'ю його!:— НІ! Не смій чіпати Сашка, не смій, мерзото! — миттєво перебиваю його.Отримую ще один міцний удар по обличчю від нього. Скручуюсь і замовкаю у своїх сльозах. Дикий просто сидить і тримає руками руль, нічого не роблячи:— А тепер слухай мене уважно. Якщо ти ще раз посмієш втекти, і якщо хоч тінь твого Сашка з’явиться біля мого маєтку — я просто вб’ю його. Відріжу йому голову й принесу тобі у кімнату. І будеш дивитися на свого рятувальника, який мертвими очима дивитиметься тобі у душу. А тебе саму обіллю сірчаною кислотою й вивезу кудись у ліс, де тебе загризуть вовки.— Це останній раз, Катю, коли я терплю таку непокору. Тим паче Діана вдома з сином, завжди розпитували за тебе: де ти поділась? Я сказав, що ти поїхала по деяких справах. Не виводь мене, Катю, бо ще раз — і твоєму Сашкові кінець. Сиджу на задньому сидінні й залякана просто без передиху плачу. Нічого не можу вдіяти. Дикий знову везе мене у це пекло, у його маєток.

Приїхавши, ми вийшли з машини. Соколов наказав мені привести себе до ладу й поводитися так, наче нічого не сталося, постійно погрожуючи мені за Сашка. Я боялася.Ми заходимо у дім. У мене, як звичайно, вигляд такий, ніби мені не погрожували і не били по обличчю.— Катю, а чому ти не сказала нам, що поїхала по своїх справах? — запитала Діана, сидячи у прихожій на дивані. — Я просто забула вам про це сказати. Вибачте, що не сказала, не хотіла турбувати вас, — говорю я спокійно, навіть не подаючи страху в очах. Соколов задоволено посміхнувся. Я попрямувала до своєї кімнати на другому поверсі, яка здавалася мені кліткою. Сідаю на те ж саме ліжко, сльози давлять у горло, хочеться плакати без зупинки. Проте я не плачу, а просто приймаю цю реальність: вийду я з його полону лише через п’ять років.Непомітно засинаю, думаючи лише про те, як зараз Сашко шукає мене по лісу і кричить моє ім’я на весь ліс.

Прокидаюся о дев’ятій годині ранку та прямую до кухні — і від несподіванки застигла. На кухні була Яна і щось готувала.Раптово я підійшла до неї, зачинила двері й схопила Яну за руку, повернувши її лицем до себе:— Ах ти зрадниця! Та як ти посміла бути у цьому домі, зрадивши мене? Що тобі потрібно тут?! Вона вирвалася з моєї хватки.— Ну знаєш, є ще деякі незавершені справи. І я нікуди звідси не піду, — відповіла вона, спершися на стіл;-Які справи? Що ти задумала?-Відповідай! Гарчу я на неї намагаючись видавити з неї правду.

— Те, що я задумала, тебе геть не стосується. А хоча… — вона на мить замовкла, наче підбираючи потрібні слова, щоб врізати ними у саме моє серце. — Розкрила вашу таємницю з Сашком. Ти думала, що я повністю зникла з твого життя, проте ти помилилася, Катю. Я повернулася і знову гадитиму тобі, дивлячись на твої страждання. Мої очі запалали злістю, а голос не міг нічого казати. Різко я хотіла вдарити її, однак вона перехопила мою руку:— Не смій! Не смій підіймати на мене руку. Що ти тут — я не винна. Я лише допомогла Соколову відшукати тебе, ось і все!:-Все? Ти мені життя зламала! Ми з Сашком втекли б і жили щасливо! А ти сучка,видала нас,мерзото!

— Ти сама винна. Якби слухалась Андрія Романовича — не потрібно було б отримувати ляпаси по щоці, — загарчала Яна, нагнувшись до мого лиця, наче хотіла донести ці слова в мою голову.В її словах було лише лицемірство, вона не була щирою ні в чому. 

— То, можливо, ти тут, щоб переспати з Андрієм, а що? Він багатий. Працюєш у його домі дешевою повією й заробляєш на цьому гроші. Що на це скажеш, Яно? Вона лише засміялася:— Він мені не потрібний. А гроші в мене є. Я ж говорю тобі — ти сама винна у всьому. Ну і твоя нікчемна мати. Її жалюгідності не було краю. Ця стерва була хитрішою, ніж я собі уявляла.

— Коли я вийду звідси, подам на Соколова і на тебе до суду. Ви відповісте за все! — я вийшла з кухні, грюкнувши дверима.Проте було відчуття, що нас хтось підслуховував. Однак я відкинула ці думки і просто розлючена на всіх пішла до кімнати, замкнувшись від усього світу.

Діана

Стою ошелешена: про що це говорила Катя? І взагалі, що відбувається у цьому домі? Щось тут не так…Увечері мені подзвонила Олена Михайлівна, спитати, як я і маленький Ярослав, який грався іграшками.— Олено Михайлівно, до речі, чому ви мені раніше не казали, що у Андрія є двоюрідна сестра Катя? Андрій нещодавно познайомив мене з нею. — Про що ти говориш, Діано? Яка Катя? — у її голосі було легке здивування. — У Андрія немає двоюрідних сестер. Є лише брат, і то він за кордоном. А про Катю… Він колись знайомив її з нами і говорив, що вона його знайома, не більше. Він, напевно, щось поплутав. Від шоку у мене зникає повітря. Прощаюся з нею й розлючена йду у кімнату Каті, знаючи, що їй зараз доведеться ой як добре пояснити свою кляту брехню.З криком вриваюся до її кімнати:— Ах ти мерзота! Як це розуміти? Ти не сестра Андрія?! Мені щойно сказала Олена Михайлівна, що в нього немає сестер! Вона перелякано дивиться, в її очах вирує великий страх.

— Розповідай мені усе! А інакше я рознесу цей дім ущент! — люто гарчу я на неї, і вона піддається мені:— Добре, я скажу вам правду. Однак не тут. Треба піти в місце, де Андрій нас не почує.