Розділ 5

Прокидаюсь від будильника, який задзвенів о 9 ранку, та, відкривши очі, встаю і прямую до ванни та вмиваюся холодною водою. Перша ніч у чужому домі виявилася неспокійною —  я довго не могла заснути, прокручуючи слова Соколова про його батьків. Я мушу прикидатися його знайомою, якою навіть не являюсь.Прямую до душу — гаряча вода допомогла мені прокинутись та прийти до тями.

...

Стою лише в рушнику, що обвив мої груди. Раптом до ванни вривається Соколов з пакетом у руках. Я різко повертаюсь до нього обличчям, злякавшись.

— Ти геть здурів, Соколов?! Стукати не вчили?! — гаркнула я на нього, прикриваючи тіло руками. Андрій лише окинув мене поглядом з ніг до голови й протягнув мені білий пакет. 

— Тримай. Це одяг, який ти маєш вдягти на зустріч із моїми батьками, — заявив Соколов, стоячи біля дверей ванни. Повільно підійшовши, я взяла пакет і зазирнула в нього. У ньому була біла сукня. 

— Тебе покличуть, коли ми будемо їхати, тому не затримуйся, — мовив Андрій і вийшов із ванни.

Діставши сукню з пакета, я пильно розглядала її. Вона була гарною. У Соколова явно був смак на гарний одяг. Але це не змінює того, що він купив не тільки цю сукню — він купив мене.

Вдягнувши сукню, стою перед великим дзеркалом у своїй кімнаті та розглядаю себе. Раптом до кімнати постукали — це був Дикий. Він увійшов до моєї кімнати і спокійно мовив:

— Катерино Олегівно, нам уже треба їхати, — мовив він, зібравши руки докупи. 

— Добре, ходімо, — мовила я, і, поправивши сукню, ми вийшли на вулицю до автомобіля, біля якого стояв Соколов.

Підійшовши до машини, Дикий відкрив мені задні дверцята, і я сіла.Соколов сидів на передньому сидінні — він був серйозний, навіть холодний. Я не мала уявлення, що мені говорити його батькам, якщо вони запитають, звідки я, чому живу з Андрієм тощо. Я сподівалась, що вони не будуть до мене занадто жорстокі.

Ми їхали 40 хвилин, не розмовляючи — лише Соколов перекидався незрозумілими діалогами з Диким, але я не звертала на це увагу. Єдине, що турбувало мене в дорозі — це його батьки.

...

Ми зупинилися біля великого, елітного ресторану, який неначе говорив: «Це місце не для жебраків». 

Вийшовши з машини, Соколов поглянув на мене холодним поглядом і промовив: — Якщо ти посмієш сказати щось лишнє — тобі добре від мене дістанеться, коли ми залишимось наодинці! — холодно заявив Соколов, дивлячись мені прямо в очі.

Ми зайшли до ресторану. Там усе виглядало дуже дорого і розкішно. Пройшовши трішки далі, я побачила великий стіл на чотирьох людей — за ним і сиділи батьки Соколова.

— Ну ось ви де! — мовив батько, який сидів поруч із матір’ю, підійшовши до Андрія.

— Тато, знайомся — це Катя, моя знайома. Вона звернулася до мене за допомогою, не міг не познайомити її з вами, — мовив Андрій і поглянув на мене через ліве плече.

— Катю, знайомся — це мій батько Роман Васильович і моя мати Олена Михайлівна.Я мала посміхатися їм, але всередині мені було не до посмішки, а до гірких сліз.

Його батьки були приємними людьми — вони прийняли мене як його знайому, навіть не здогадуючись про те, що я — його власність.

Познайомившись ближче, ми сіли за стіл, та його мати запитала мене:— Катю, а як так вийшло, що ти звернулася за допомогою до Андрія? —спокійно запитала Олена Михайлівна, дивлячись на мене.

Я не знала, що сказати. У мене було купа думок, купа варіантів причин, але я знала, що довго мовчати не вийде. Тому, глибоко вдихнувши, вимовила: 

— У мене згоріла квартира, тому зараз я живу в Андрія, — мовила я, дивлячись на неї.Вона лише шоковано глянула на мене та мовила:— Який жах! Але добре, що ти не постраждала.

Ми розмовляли на різні теми — я мала брехати їм, хоча не хотіла цього.

Як виявилось, його батьки приїхали в Україну лише на два дні, щоби побачити сина та вирішити деякі справи, пов’язані з їхнім бізнесом. Вони відрізнялись від Соколова.Його батько Роман Васильович був серйозним бізнесменом, який прагнув справедливості. Він був проти брехні та завжди відстоював правду. 

Мати — Олена Михайлівна — була розумною та мудрою жінкою. За весь час нашої розмови вона говорила спокійно — в її голосі була справжня мудрість.

Закінчивши розмову, ми попрощалися з його батьками, які вже крокували до свого автомобіля, і, завівши машину, поїхали.Ми ж залишилися у ресторані, але після короткого часу вийшли на вулицю.Машини Дикого не було — мабуть, кудись поїхав.

Раптом Соколов промовив:

— Молодець. Гарно грала роль моєї знайомої — не отримаєш покарання.

Ці слова вивели мене з себе. Я що, маю бути його слухняною лялькою, яка дихає по його команді?! Розгнівавшись, я з гнівом глянула йому в очі і промовила:

— Який же ти егоїстичний багач, Соколов! Ти змусив мене брехати твоїм батькам прямо їм в очі! Я ніколи тобі не підкорюся! Я не твоя рабиня! — з хоробрістю сказала я йому це в очі, навіть знаючи, що після цього мені доведеться не солодко.

Вмить Соколов схопив мене за моє розпущене волосся та притягнув до себе, тримаючи іншу руку в кишені.

— Ти — непокірна, жалюгідна повія! Я робитиму з тобою усе, що захочу! Ти належиш мені! — кричав Соколов, боляче тримаючи мене за волосся.

Раптом з-за його спини я почула знайомий голос:— Не чіпай її, мерзотник!

Це був Сашко — він відкинув від мене Соколова та вдарив його в щелепу так, що той не встиг оговтатись.

Буду вдячна усім за серденько,на мою історію.