Розділ 13

Андрій простягає мені свою руку, на якій лежать його дорогі чорні часи. Я лише видавила з себе посмішку та простягнула йому свою руку й обережно вийшла зі столу, притримуючи іншою рукою край своєї білої сукні. Його колеги дивилися на нас так, наче у нас палке та до болю гарне кохання. Ми й справді поводилися неначе по вуха закохані в одне одного, але це було далеко не так.

Я попрямувала з ним у центр ресторану, де було місце для танців. Андрій притулив мене до себе, обвивши мою струнку, як у бджілки, талію; його руки міцно тулили мене до нього, навіть було відчуття, що стає важко дихати від цієї близькості.Поглядаючи на нього, я змусила свою руку покласти йому на його широкі плечі, на яких лежав його чорний, як його душа, костюм. Наші погляди на мить зустрілися в цьому елітному ресторані: світло було спрямоване лише на нас двох, було таке відчуття, що тут є лише ми, а ті люди, що були з нами у ресторані, були лише частиною темряви.

Музика в ресторані була спокійною, якраз для повільного танцю. Для цієї обстановки мені здавалося, що цей танець був запланований Андрієм. Ми повільно почали танцювати, досліджуючи рухи одне одного. На вид я була спокійною, а всередині бушував ураган, який важко було заспокоїти.

— Ти добре танцюєш! Така жива і пристрасна, — прошепотів Андрій крізь зуби, нахилившись до мого вуха, яке уважно слухало його репліку.

Я ухмильнулася й відвела очі в бік, тихо прошепотіла:

— Так, я така, але я жива лише з дійсно рідними мені людьми, а з тобою я маю прикидатися, брехати усім, бути самозванкою. Тому з тобою я, скажемо так, лялька, яка грає ту роль, яку ти забажаєш.

Андрій кинув на мене свій задоволений погляд, як знак того, що я сказала те, що повністю описувало його самого і його характер.

Я повільно кружляла в цьому безкінечно довгому танці; здавалося, що музика ніколи не закінчиться і мені назавжди доведеться залишитися з чудовиськом у людській плоті.

Коли музика добігла кінця, наостанок Андрій однією рукою нахилив мене вниз, а я, тримаючись однією рукою за його плече, гарно прогнулась. Всі аплодували нам, хтось знімав на відео, його колеги гучно хлопали й були в захваті від нашого танцю. Не дивно, що, незважаючи на те, що я ненавиджу його, ми плавно і гарно станцювали цей танець.

Поправивши свою сукню, Андрій взяв мене за руку, і ми покрокували до нашого столу. Було чутно лише стукіт моїх каблуків.

— Браво, ви дійсно гарно разом танцюєте, — заявив Дмитро, підносячи до свого рота бокал вина.

— Дякую, ми старалися з усіх сил, так, Катю? — запитав Андрій, дивлячись в мої сині, як безкрайнє небо, очі.

Я легко всміхнулася: моє лице сміялося, але душа плакала.

— Ммм… так, звісно, — відразу сказала я, взявшись рукою за стіл.

— Катю, а як ви познайомились з Андрієм? — запитав Артур, протираючи рот серветкою.

Вмить мої очі відвелися на стіл, на якому лежала вже холодна їжа. Я й гадки не мала, що мені вигадати; я до нестями ненавиджу брехати, вигадувати нереальні історії і пудрити людям мізки.

— Нуу… це було ще давно. Я познайомилася з Андрієм у його офісі: ми випадково стукнулися лбами, і так почалася наша історія кохання, — вилетіло з мене те, що першим прийшло на думку.

Неочікувано Андрію хтось подзвонив. Коли він поглянув, хто йому дзвонить, трохи напружився і вийшов зі столу, прямуючи до вбиральні. Я залишилася з його колегами наодинці.

— Олені Михайлівні пощастило з такою невісткою, як ти, Катю; по тобі видно, що ти гідна жінка, — заявив Артур у мої очі.

Ми спілкувалися на різні теми, поки не з’явився Андрій. Він лише став біля мого стільця й усім заявив:

— Шановні колеги, я прошу вибачення, але наш вечір вже добігає кінця. Мені завтра треба рано встати і поїхати по деяких справах у Германії. Я тут ненадовго, тому мушу встигнути зробити усі свої справи, перш ніж повертатися в Україну.

Він потис їм руки та, взявши мене за руку, ми вийшли на вулицю.На вулиці було тихо, ми одразу поїхали додому.

— Тобі хтось важливий телефонував? — запитала я, дивлячись на його серйозне обличчя за кермом.

— Це не твоє діло! Не лізь туди, куди тебе не просять! — вимовив він зі злістю на вустах і сильніше стиснув кермо, спостерігаючи за дорогою. 

Я промовчала: мені здавалося, що він був розгніваний. Йому явно в ресторані подзвонили не просто так, і я відчувала це.

Олександр

Ми з Максимом перебралися до готелю, який був ближче до аеропорту. Артема з нами не було — він поїхав до своєї дівчини. Сидячи з Максимом за столом, ми, п’ючи каву, розмовляли.

Максим зробив ковток кави й кинув на мене свій погляд.

— Я не можу точно знати, чи Катя дійсно в Америці чи десь в іншій країні. Соколов — людина не проста, він може хоч на край світу повести Катю, і ми так і не дізнаємося, де вона. Проте знаю лиш одне: Соколов завжди повертається в Україну, він не засиджується довго за кордоном, бо сам там надовго не протримається.

— Але я хочу врятувати мою Катю з лап цього Соколова, і якщо мені навіть знадобиться, я віддам своє життя! — гукнув я, обпершись на диван.

— А ось за це забудь! Ми з Артемом зробимо усе, щоб ні ти, ні Катя не постраждали. Навіть не думай рятувати життя Каті, віддавши своє — вона просто не витримає ще й твоєї загибелі, дівчина і так багато пережила.

Раптово мені подзвонили. Я взяв телефон до рук, поглянув на екран — це був Артем. Я миттєво підняв слухавку.

— Щось сталося, Артеме?

— Сашко, у мене для тебе важлива новина: я щойно дізнався, що Катя не в Америці.

Чуючи це, ми з Максимом були у шоці, але продовжили слухати Артема.

— Соколов повіз Катю у Германію, але, Сашко, не треба летіти туди. Як мені сказали, Соколов скоро приїздить в Україну. Зараз що ти можеш зробити — це будувати з Максимом план. Коли вони приїдуть, то забрати Катю. Мене декілька днів не буде, вибач, Сашко, але у мене є деякі справи.

Почувши це, серце шалено билося. Якщо це заради Каті, то я готовий чекати хоч цілу вічність.