Розділ 12

Сиджу на підвіконні, і кожне слово Андрія впивається в мене, мов ніж, що тихо ріже душу, залишаючи слід, який неможливо стерти. Завтра я маю вдаватись за його дівчину. Для його батьків я просто його подруга, а для чужих людей — кохана. 

— Так, Катю, заспокойся, все буде добре, — кажу я собі, розуміючи, що нічого доброго з цього не вийде. Встаю з підвіконня і прямую до ванни, щоб прийняти душ та йти спати. Гаряча вода стікає по моєму тілу, даючи хоч трохи розслабитись та втекти від цієї тяжкої реальності, яку так важко прийняти. Виходжу з душа і повільно прямую до ліжка, прокручуючи в думках сьогоднішній день і події. Лігши на ліжко, одразу провалююся в сон. 

Ніч здавалася мені нескінченно довгою, я не хотіла прокидатись. Однак, почувши будильник, який витяг мене з моїх рожевих мрій, я все ж встала з ліжка. На годиннику була 10 ранку, як і моє проживання з Андрієм — десять днів. Несподівано до кімнати зайшла Аня, я миттєво обернулась.

— Доброго ранку, Катерино Олегівно, Андрій Романович попросив передати вам, щоб ви зібралися у магазин і вибрали собі сукню на зустріч з його колегами, але щоб плаття було пристойне, — слова вирвалися з її вуст, а погляд не спускався з мене. 

— Добре, я зрозуміла, — відповіла я і відвернулася до вікна.

Аня зачинила за собою двері, залишивши мене наодинці з моїми думками, які кипіли у моїй голові, наче гаряча вода. Я була розгнівана на Андрія: він дозволяє собі грубощі зі мною, може вдарити так, що в очах з'являться іскри, тому я вирішила помститись йому солодкою, як мед, помстою.

— Хоче пристойний закритий наряд? А я куплю інакший, — заявила я з ухмилкою на вустах і, викликавши таксі, поїхала в найдорожчий магазин одягу. Нехай Андрій побачить мене і зрозуміє, що я ніколи не підкорюся йому, і вдягну те, що бажаю тільки я.

Приїхавши до магазину, я зайшла усередину і почала вибирати гарне відкрите плаття, перебираючи відділ з сукнями. Раптово до мене підійшов продавець магазину і запитав: — Доброго дня, мене звати Марта, чим я можу вам допомогти? — запитала в мене дівчина з посмішкою на очах.Перебираючи сукні, я відповіла їй:

— Мені потрібне плаття з вирізом на нозі, і щоб воно підкреслювало мою фігуру, і бажано — біле за кольором.

Марта показала мені декілька варіантів такої сукні, і мені сподобалось лише одне. Воно було дорогувате, але мені було байдуже — головне, що плаття було відкрите, з відкритими плечима і з вирізом на нозі. Воно добре мені пасувало, тому я придбала його і білі туфлі на високих підборах. Задоволена своєю покупкою, я поїхала зробити собі зачіску та макіяж.

Все зробили так, як я хотіла: накрутили волосся, зафіксувавши зачіску лаком. Макіяж вийшов неймовірно ніжний та неймовірно гарний. Я подякувала дівчатам за таку гарну роботу, і коли настав час збиратися, я почала перетворювати себе на справжню королеву цього вечора. І байдуже, що потім зі мною зробить Андрій.

Стою зібрана та милуюся на себе в дзеркало — цей образ вийшов так, як я хотіла: на зло Андрію — відкриті руки, сукня з вирізом на нозі, стильна зачіска. Я була готова поїхати до його колег і показати їм усю себе.

Коли таксист привіз мене на місце, я з упевненістю попрямувала усередину. Побачивши Андрія, я підійшла до нього, але він насупився.

— Це що таке, Катю? Як ти посміла так вдягтись? Що скажуть мої колеги? — кричав він пошепки, і я лише спокійно відповіла:— Роби зі мною, що тобі заманеться, але я ж тобі говорила, що ніколи тобі не підкорюся. Я навмисно купила саме таке плаття, тим паче я для твоїх колег — дівчина, а я повинна виглядати елегантно і гарно, а не як якесь ганчір’я. Тому краще мовчи і посміхайся, — промовила я, дивлячись прямо.

Він нічого не сказав і явно розумів, що мене він не підкорить. Раптово до нас підійшли його троє колег — вони були в захваті від мене.

— Боже, Андрію Романович, яка у вас гарна жінка, видно, що не якась проста дівка, — мовив один із них.

— Мене звати Катя.

Вони троє глянули на мене. — Мене звати Дмитро, а це мої колеги Артур і Лук’ян.Ми потисли одне одному руки та сіли за стіл.

— Андрію, тобі дійсно пощастило з Катею, мати таку жінку — це справжній скарб, —мовив Артур і посміхнувся Андрію.

— Так, я знаю, Катя в мене особлива.

Я малювала на своєму обличчі радісну посмішку, знаючи, що цей негідник Андрій заподіяв мені, але я повинна була мовчати. Раптово у ресторані заграла романтична музика, і Андрій з посмішкою заявив:

— Я буду вимушений відійти від нашої розмови, тому що я хочу потанцювати зі своєю дружиною.

Я завмерла. Соколов вирішив відповісти мені на мою непокору. Я не хотіла торкатися його плечей, а тим паче танцювати, але навіть писнути не змогла.