Розділ 8

Яна з надією дивиться в мої очі та після недовгої тиші промовляє:

— Добре, я допоможу тобі, Катю.

Почувши ці слова від Яни, я почала довіряти їй. Я сподівалась, що вона стримає свого слова і не зрадить мене.

— Дякую тобі, Яно. А зараз ти маєш знайти мій телефон. Коли я їхала сюди, його забрав Соколов і, напевно, кудись поклав. Прошу, Яно, знайди його — мені потрібно написати Сашкові, — заявила я, поглянувши їй в очі.

— Добре, я спробую знайти телефон. Коли Андрій Романович поїде в офіс, я загляну у його кімнату і пошукаю там. Ти можеш довіряти мені, Катю, — сказала Яна і вийшла з кімнати.

...

Олександр

Ми поїхали з Максимом та Артемом на невеличкий завод. Він був занедбаний, але це було єдине місце, де ми могли будувати план проникнення в дім Соколова. Зайшовши у середину, ми пішли в саму дальню кімнату заводу і зупинилися у самій останній. Зачинили двері, і Артем дістав великий аркуш, на якому був зображений дім Соколова і всі слабкі місця будинку, та поклав його на запилений стіл.

— Так, дивись, Сашко, це вся територія Соколова. Вона має як і сильні сторони, так і слабкі, — мовив Артем та пальцем показував на різні ділянки маєтку. — Найслабша сторона маєтку — це задній двір. Там майже немає камер, і в Соколова може не бути підозри, що звідти хтось проникне. Але двір обгороджений високими воротами, тому потрапити туди буде трішки складно. Але якщо туди потрапити, тебе по камері можуть навіть не помітити, якщо ти будеш обережний.

Я уважно слухав Артема, і кожне його слово було наче ключ до свободи Каті.

— А найсильніша сторона маєтку — у передньому дворі. Там найбільше камер і ходять охоронці. Проникнути через передній двір буде дуже небезпечно і ризиковано, тому краще через задній, — мовив Максим, обпершись руками на стіл.

— А в який день мені краще піти туди? Щоб було найменше охорони та не було Соколова? — запитав я, поглянувши на кожного з них.

— Дивись. Як ми знаємо, Соколов завжди працює в офісі. Він рідко буває вдома. Якщо й буває — то тільки, можливо, подивитися до Каті. Але він також буває і вдома, хоча й рідко. Він не сидить на місці, має великі гроші та велику владу. Як я знаю, навіть інші поліцейські його бояться, — заявив Максим та заховав руки за спину.

— І як я знаю, Соколов був причетний до вбивства. Він вбив молодого 22-річного хлопця за те, що той не захотів виконувати його наказ. Але його не посадили — він викрутив усе так, що всі подумали, що хлопець сам застрелився. Хоча всі знали про їхню суперечку. Не думаю, що той хлопець покінчив би з життям сам. Його точно вбив Соколов, — заявив Артем.

Раптом мої очі стали по п’ять копійок. Соколов — вбивця? Каті може загрожувати смерть.

— Тобто моїй Каті може загрожувати смерть? — стривожено запитав я, поглянувши на Артема.

Артем сумно видихнув і промовив:

— На жаль, цей варіант може статись. Якщо Катя не буде йому покірною... Соколов ненавидить непокору. Він — небезпечна людина. Якщо Катя буде покірною — шансу на вбивство не буде. Але якщо навпаки — то шанс буде більший. І Катя може померти.

Дивлюсь на них обох. Дихати стає важко, але я тримався з усіх сил. Але я не дозволю цьому Соколову керувати Катею.

— Коли в мене буде шанс проникнути в його дім, щоб викрасти Катю?

Максим поглянув на мене і заявив:

— Через два дні, в понеділок. Соколова не буде в маєтку, він буде в офісі. Ми поїдемо з тобою, і втрьох врятуємо Катю.

— Добре. Але куди ми будемо тікати? — запитав я, поглянувши на них обох.

— Не переймайся. Ви поїдете за кордон. Ми з Артемом зробимо вам фальшиві документи, і ви поїдете до Німеччини. А поки ви будете там — ми розберемося з Соколовим.

— Добре. Тоді зустрічаємося через два дні на задній частині будинку Соколова, — мовив я і потиснув їм обом руки, знаючи, що ми разом врятуємо Катю з цього пекла.

Катя

Вже вечоріло. Я сиділа у своїй кімнаті і стривожено чекала Яну. Я хвилювалася за неї: чи вийде в неї знайти і забрати телефон. Я покладала на неї усі свої надії — написати Сашкові.

Через годину до кімнати зайшла Яна з телефоном у руках.

— Ось твій телефон, Катю, — мовила Яна і простягнула його мені.

— Яночко, дякую тобі. А як ти його знайшла? — запитала я, вмикаючи телефон.

— В його кімнаті, у тумбочці. І ледь не спалилась, бо в ту мить зайшов Дикий і запитав, що я роблю в його кімнаті. Я відповіла, що просто прибираю.

— Я покладала на тебе усі свої надії. Дякую тобі! — сказала я і обійняла її.

...

Вмикаю телефон і одразу набираю повідомлення Сашкові. Серце шалено стукає:

Сашко, я дістала телефон. Будь обережний, не переживай за мене. Ми з Яною виберемося звідси.

Відправивши повідомлення, одразу отримую відповідь:

Катя, кохана, скоро я прийду по тебе. Не переживай за мене, ми разом утечемо. Не задавай питань — у мене є шалений план на нашу з тобою втечу. Але прошу, не зли Соколова. Зроби вигляд, що підкорилася йому, бо, як мені розповіли, він вбивця. Бережи себе.

Читаючи повідомлення, кров стигне в жилах. Соколов — вбивця...

Іду по коридору, щоб покласти телефон на місце, щоб не викликати підозр. Зупинившись під його дверима, беруся за ручку, але ледь не відкриваю — там я чую голос Соколова, він говорив з кимось по телефону:

— Так, вони хочуть посадити мене, але їм не вдасться. Я вб’ю їх усіх — і чоловіка цієї Каті. Він не буде жити, якщо буде крутитися у мене під носом.

Тихо підслуховую розмову Соколова, прикриваючи рот рукою.

— А краще, щоб він мені не заважав. На днях я поїду за кордон і також заберу цю повію Катю. Вона буде сплачувати борг так, як я їй скажу. І повір — їй буде несолодко.

Буду вдячна усім за серденьки,на мою історію. Ваші підтримка надихає мене писати книгу далі.