Розділ 15

Я застигла на місці, мов приросла до асфальту. Серце калатало так гучно, ніби хотіло вирватися з грудей — зараз, у цю мить, Андрій точно не зможе викрутитися. Його таємниця от-от зійде назовні, і дружина дізнається правду. Андрій силувано натягнув на обличчя усмішку, в якій було більше напруження, ніж радості.У той час Діана, тримаючи за руку свого сина, повільно крокувала до нього. Вона виглядала так, ніби зійшла зі сторінок глянцю: довге каштанове волосся спадало на плечі м’якими хвилями, витончений стильний одяг підкреслював її фігуру, а високий зріст і спортивна постава надавали їй особливої впевненості.

Вона обійняла його з тією ніжністю,що була в її карих очах.

 — Я так сумувала за тобою, поки була в Іспанії… — тихо промовила Діана, а тоді її погляд ковзнув на мене. 

Її очі спинилися, і в повітрі повисла пауза.— Андрію, — її голос прозвучав холодніше, ніж хвилину тому, — а хто ця жінка?

Він завмер лише на мить, наче гарячково шукав у голові правильні слова. А потім, ніби прийняв рішення, крокнув до мене й промовив коротко, без жодних сумнівів у голосі: — Знайомся, це Катя, моя двоюрідна сестра.

Його рука міцно лягла мені на талію, немов власницький замок, і в ту ж секунду в мене перехопило подих. Повітря стало густим, мов свинець, кожен вдих ранив. Андрій збрехав — без тіні сорому, без вагань. Для своєї жінки я вже не кохана, не таємна жінка, не жива людина з почуттями, а просто вигадана «двоюрідна сестра», якою я, чорт забирай, навіть не є. Я відчувала, як у мені закипає образа, але знала: треба підіграти. Тому я лише стримано посміхнулася у бік Діани. 

Вона ж, не кваплячись, повела по мені поглядом — від кінчиків туфель до обличчя. У її очах читалася настороженість, ніби вона розгортала сторінку за сторінкою невидимої книги й намагалася зрозуміти, що я приховую. Потім, злегка примружившись, звернулася до чоловіка: — А чому ти раніше ніколи не говорив, що в тебе є двоюрідна сестра?

Вона тримала Андрія за руку, немов випробовувала його на чесність. 

— Я хотів вас познайомити, але все не наважувався… — він процідив крізь зуби, з удаваною ніжністю підхопивши Ярослава на руки. — І от, бачиш, ти сама зустріла мою сестру.

Діана кілька секунд вдивлялася в його обличчя, ніби зважувала кожне слово. Спершу в її очах промайнув холодний сумнів, але вже за мить він розтанув у теплій усмішці.

— Ну що ж, тоді поїхали додому, — мовила вона спокійно, ніби й не помічала напруги, що зависла між нами.

Андрій з сином спокійним кроком підійшли до автомобіля, а у нас із Діаною зав’язалася розмова.

— Оце так… — промовила вона з легкою посмішкою, — ніколи не здогадувалася, що у Андрія є така прекрасна двоюрідна сестра. Рада знайомству, Катю!

Її голос був теплим, а посмішка світла, мов промінь сонця, що пробивається крізь хмари. Хоч я й не знала Діану близько, я відчувала, що під діловою стриманістю ховається душа, сповнена доброти й світла, яка відбивалася в ній, неначе у дзеркалі. 

— Я також рада знайомству, Діано, — відповіла я, стримуючи справжні емоції, бо знала: якби відкрила правду, це розбило б її серце. Тому я мовчала, думаючи лише про свого Сашка, який, напевно, сумує за мною.

— Ви йдете? — звернувся Андрій, стоячи біля дверей машини.

Ми з Діаною переглянулися й тихо сіли в салон. Дорогою додому Діана сиділа на передньому сидінні, ніжно тримаючи Андрія за руку, говорячи йому теплі слова про його доброту й турботу, не підозрюючи, що за його зовнішньою дбайливою маскою ховається зовсім інша людина. Маленький Ярослав сидів зі мною на задньому сидінні, заглиблений у свої іграшки та власні думки, ніби зовсім не помічав навколишньої напруги.

— Діано, а чому ти приїхала, не попередивши мене? — раптом запитав Андрій, не відводячи очей від дороги.

— Хотіла зробити тобі сюрприз своїм приїздом… Мені здалося, ти скучив за нами, тому я приїхала. Ти хіба не радий? 

Її слова звучали ніжно, щиро, а я сиділа позаду, відчуваючи внутрішню боротьбу: з одного боку — бажання посміхнутися й підтримати атмосферу, з іншого — гіркоту та відчуття несправедливості, що я тут зовсім лишня, я не маю тут бути і брехати усім, бо так захотів Соколов.

— Та ні, я радий, — промовив Андрій, кинувши на Діану пильний погляд, — але наступного разу попереджай про свій приїзд. Добре?

— Так, добре, коханий, — коротко відповіла Діана, не відводячи очей від нього, і в її голосі відчувалася абсолютна довіра.

Приїхавши до маєтку, ми попрямували всередину. Діана з сином піднялися на другий поверх, щоб покласти речі, а ми залишилися на першому. Тиша, що застала нас, була важкою, як перед бурею. Раптом Андрій нахилився ближче, його голос став ледве чутним, але кожне слово різало гостріше за ніж:— Поки Діана буде тут… твоїм завданням буде тримати нашу таємницю в секреті. Якщо посмієш сказати правду, що ти моя… власність, що я купив тебе — знай, твоєму Сашкові прийде кінець. 

Він шепотів, не відводячи від мене свого дикого, непередбачуваного погляду. Серце калатало, а повітря здавалося важким і липким. Я відчула, як холодок страху пробігає по спині — і всередині щось завмерло.

День минав повільно. Ми з Діаною весь час розмовляли: вона розповідала смішні історії з свого життя та просто була комфортною. У ввечері ми сиділи з нею на вулиці, на кріслах-качалках, і насолоджувалися вечором:— Діано, а як тобі жити з Андрієм? Як він ставиться до тебе? — раптово запитала я.

Вона всміхнулася зубами:— Андрій, чоловік, якого я шалено кохаю… Ми познайомилися з ним у 2021 році, я навчалася в університеті, і колись йшла по коридору, і ми з Андрієм перекинулися поглядами й зрозуміла: це моє. У нас почалася справжня історія кохання. Він добре ставиться до мене, носить на руках, він моє все. А потім з’явився наш син Ярослав.

Слухаючи Діану, яка так ідеалізувала Андрія, мені стало її шкода — вона навіть не здогадується, що він вбивця і купив мене неначе річ на ринку. Вона виглядала такою щасливою, що я вирішила дійсно мовчати, щоб не робити їй ще більше боляче. Дивлячись на мене, раптово вона запитала:— А в тебе, Катю, є хлопець?