Розділ 6

Олександр

Б'ю Соколова прямо в щелепу, що той не встигає оговтатися. Катя тремтить — було видно, що їй страшно, але я не міг пройти повз.

Раптом з’явилася чорна машина, і звідти вийшов високий чоловік. Він заламав мені руки за спину.

— Відпусти! — кричу я, але біль змушує мене замовкнути.

Соколов підіймається, витирає з губ кров і злісно дивиться на мене.

— А ось тепер, Олександре, ти матимеш великі проблеми з поліцією, — твердо заявив Соколов і боляче взяв Катю за руку.

— Не чіпай її, мерзотник! — кричу я, не звертаючи уваги на біль, який пронизував мене з ніг до голови.

Катя лише тихо плакала — вона не могла нічого сказати. В її очах і так було багато болю.

— Вона — моя власність! І ти нічого з цим не зробиш. Раджу тобі оговтатись і не робити більше таких дурниць, інакше — ти заплатиш за це своїм життям, — заявив Соколов і попрямував до машини з Катею.

Жбурнувши її в машину, він зачинив двері, а потім підійшов до свого охоронця і мовив:

— Відпусти його.

Вмить охоронець відпускає мої скручені руки, і я відчуваю полегшення… але не встигаю оговтатися, як отримую міцний удар у щелепу від Соколова.

— Сволота, — кинув він і попрямував до машини разом із охоронцем.

Катя

Заплакана, я дивлюсь крізь скло автомобіля, як Сашко підіймається після важкого удару Соколова. Мені було нестерпно боляче, але я нічого не могла зробити.

Раптом до машини сів Соколов і Дикий.

— Твій жалюгідний хлопець тебе не врятує, ти — нікчемна тварюка. Але я покажу тобі, що таке справжній полон, — мовив Соколов, витираючи з губ вже засохлу кров.

…

Приїжджаємо до маєтку. Соколов грубо витягує мене з автомобіля, боляче стискаючи мою руку, і веде до кімнати. Я гірко плачу, розуміючи, що ніяк не зможу допомогти Сашкові. Розпахнувши двері, він грубо кидає мене на підлогу, але я миттєво піднімаюсь.

— Яке ти мав право, Андрію? Бити мого хлопця? Ти геть збожеволів?! — кричу крізь сльози.

Раптом Соколов підходить до мене і б’є по обличчю.

— Ось і тобі ляпас — за те, що неслухняна.

Біль пронзає щоку, але я не звертаю на це уваги.

— Не чіпай Олександра! Дай йому спокій! Він нічого поганого не зробив нікому!

— Е ні, Катю. Я зроблю йому великі проблеми. А ти залишишся моєю назавжди! — в очах Соколова палала лють. — Твоє життя тепер належить мені, Катю. І я робитиму з тобою все, що забажаю! — рикнув він, боляче стиснувши мою руку.

Я перелякано дивилася в його темні очі, в яких не було ні краплі жалю, ні краплі доброти — лише злість, жорстокість. Цей чоловік був просякнутий азартом, небезпечними справами і брудом.

— Ти не маєш ніякого права на мене, Соколов! Це лише гроші! Я не твоя! Колись усе одно я вийду звідси — і подам на тебе в суд! І тебе заарештують! — із моїх вуст вийшов гнів, якого я ще ніколи в собі не бачила. Я ніколи так не зривалась на людині з хижими очима, повними болю, злості й печалі.

Соколов розсміявся і послабив хватку.

— Ха-ха! Ну, тоді подивимось, як ти вийдеш звідси через 5 років і подаси на мене до суду. І ніхто мене не заарештує, бо я живу не в Києві, а далеко за кордоном, де в мене є своя дівчина.

Покидьок! Він має дівчину — і дозволяє собі тримати мене в полоні за своїм бажанням! — подумала я, дивлячись цій мерзоті прямо в очі.

— І не сподівайся, що тебе врятує твій коханий Олександр. На моїй території є безліч камер, які одразу зафіксують, що він проник сюди. А ще — в мене купа охорони. Якщо вони його спіймають — викрутять йому руки, якими він так ніжно носив тебе на руках, — промовив Соколов із сарказмом.

Я не збиралася піддаватися йому. Була готова боротися до останнього. Але не хотіла втягувати Сашка в цю небезпечну гру. Я не могла дозволити, щоб його покалічили слухняні собаки Соколова, які виконують кожен його наказ.

Тому я повинна була боротися з усім сама — не як татова дівчинка, а як справжня сильна й гідна жінка, яка вирветься з цього бруду власноруч.

Олександр

Сиджу за столом. Біль за Катю пронзає моє серце. Але я не готовий здаватися. Я не можу дозволити, щоб вона жила з цим усе життя.

Раптом у двері хтось постукав. Я пішов відкривати. На порозі стояв поліцейський.

— Олександре, нам повідомив впливовий чоловік — Соколов Андрій Романович — що ви вдарили його в щелепу. Ми маємо з цим розібратися, тому зараз ви їдете зі мною в відділок.

Байдуже киваю і виходжу з квартири. Мені вже все одно, що зі мною зроблять. Я хочу розповісти їм усе.

…

У відділку я розповів усе: про матір Каті, про її програш, про те, як Соколов її “купив”. Дільничний уважно мене слухав і щось записував. Розповів усе, що знав.

Поліцейський переглянувся з іншим, який стояв поруч, і нахилившись до мене, сказав:

— Історія вашої дівчини дуже трагічна. І, незважаючи на те, що Андрій Романович заплатив нам кругленьку суму, щоб ми вас покарали, ми вирішили вам допомогти. Бо така ситуація — це злочин. Купівля людей — це порушення закону. Ми допоможемо вам урятувати Катю.