Розділ 14

Серце скам’яніло в жилах, коли я прочитала повідомлення в телефоні Андрія. Виходить, у нього є ще й син. Різко відхилилася від телефона, почувши скрип дверей, які рипнули, коли він увійшов.

Андрій підійшов до тумбочки, на якій лежав його телефон, і, забравши його, холодно глянув на мене. Потім, немов тінь, зник із кімнати, нічого не сказавши.

Я лежала на ліжку, намагаючись не заплакати від повідомлення його жінки про їхнього сина. У нього є повноцінна сім’я, багатство, а він дозволяє собі розважатися, тримаючи мене біля себе як товар.

Довго не могла заснути, розуміючи, що Андрій вліз у великі неприємності, з яких йому буде ой як важко вибратися. Намагаюся закрити очі й просто не думати про це, однак ніяк не виходить, тому довелося випити снодійне. Лише після нього я провалилася в сон.

Прокидаюся доволі рано, о сьомій годині ранку. Лежу в ліжку й неохоче потягуюся. Мабуть, учора спала на одному боці. Встаю і прямую до кухні, і як не дивно — бачу Андрія. Він сидів за столом і снідав, про щось розмірковуючи. Я неохоче промовила, протираючи очі:

— Доброго ранку.

Він миттєво повернув голову в мою сторону, тримаючи вилку в руці.

— Мг, — коротко відповів він, трішки насупившись.Здавалося, що зараз у нього є безліч інших проблем, і йому геть немає діла до мене.

— Ти вчора мені жодного слова не сказав, Андрію. Не думаю, що я потрібна тобі. Може, все ж відпустиш мене?

Раптово він насупився ще більше, а після заявив:

— І не думай. Ми завтра їдемо в Україну! У Німеччині я вже з усім розібрався, тому збирайся, — мовив він, доїдаючи свою картоплю-пюре, а після пройшов повз мене й вийшов із квартири.

Єдине, що мене радувало, — те, що вже завтра я буду в Україні, і, можливо, нам із Сашком вдасться втекти.

Олександр

Усю ніч я думав лише про Катю: як вона там, у Німеччині, як з нею поводиться цей мерзотник Соколов. Я був налаштований забрати Катю після її приїзду в Україну.

Ми з Максимом зустрілися біля того знедбаного заводу, де й почався наш план дій.

— Привіт, ну що, де ми дістанемо зброю? — запитав я в Максима, потиснувши йому руку.

Він тримав у іншій руці велику чорну сумку. Нахилився до неї, відкрив — і показав, що там знаходиться. Я зазирнув усередину. Там було повно зброї: пістолети, автомати, усе для стрільби й боротьби. Я неохоче всміхнувся.

— Макс, ти просто супер! А де ти знайшов стільки зброї?

— Дякуй Артему. Колись у нашій поліції був склад, де ми тримали зброю для небезпечних випадків. Я не знав, де саме це місце, але Артем сказав мені, і завдяки йому у нас є ця зброя, — заявив Макс, закриваючи сумку.

— Це просто супер. Тепер я вб’ю цього покидька Соколова, — мовив я з упевненістю в очах.

— Почекай! — різко спинив мене Макс. — Соколова ніхто вбивати не буде. Зброю я приніс для того, щоб ти захищався, якщо в тебе будуть стріляти. Ти лише забереш Катю — і ви втечете.

— Добре… Але Катю я заберу, це точно. До речі, а де взагалі Артем? Куди він поїхав? — твердо запитав я.

— Як він говорив, поїхав до своєї дівчини Яни. Але хто ця Яна — мені невідомо. Сашко, ми маємо бути готові: коли Соколов прилетить в Україну, то в першу ж ніч ми викрадемо Катю. Часу не можна гаяти, інакше втратимо все.

Я уважно слухав його, не пропускаючи жодного слова.

— Добре, Макс, так і зробимо!

Катя

Я вирішила, поки нікого не було в квартирі, зайти до кімнати Андрія й знайти документи про його шлюб, щоб бути впевненою, що він дійсно одружений. Я ніколи не була в його кімнаті й не дивилася, що там, але цікавість узяла гору. Відкриваю двері й одразу очима натрапляю на великий портрет, на якому зображений Андрій. Він сидів у чорному кріслі з холодним поглядом.

Підійшовши до його робочого столу, я почала шукати потрібні документи.

— Ось вона! — видихнула я.

У документі про шлюб було вказано, що він одружений на Діані Кравецькій. Дата шлюбу — 21 квітня 2022 року.

— В нього дійсно є жінка. Чорт! — вигукнула я й, поклавши все на місце, покинула його кімнату.

Вечір прийшов швидко. Я потихеньку почала збирати свої речі у валізу, думаючи лише про одне — втеча.

 Учора Андрій прийшов пізно додому. Він виглядав люто, було видно, що на щось злиться, однак усе тримав у собі.Зібрана, я сиджу у його машині на задньому сидінні. Він їхав мовчки, лише пильно дивився на дорогу й інші машини, але зі мною не розмовляв.

В аеропорту він міцно, навіть боляче, тримав мене за лікоть, щоб я не посміла втекти. Я терпіла, знаючи, що скоро вирвуся з його пекла.У літаку я сіла біля вікна, а він поруч. Мені було гидко — не те що танцювати з ним, я навіть близько не хотіла сидіти біля цього чоловіка, знаючи, що в нього є сім’я, а він дозволяє собі утримувати чужу дівчину без її згоди.

Дорога була спокійною. Ми майже не розмовляли. Андрій лише іноді поглядав на мене, немов читав мене, як книжку. Але мені було все одно. Прилетівши в Україну, всі пасажири покинули літак. Ми також повільно спустилися сходинками, і я забрала свої речі.

Раптом Андрій боляче схопив мене за руку:

— Якщо посмієш зробити щось, що мені не сподобається, тобі буде дуже погано. Я зараз особливо роздратований, а знаючи, яка ти, не зміг промовчати.

— Це зараз ти такий безстрашний. Але колись ти все одно отримаєш по заслугах, — спокійно сказала я, дивлячись у його розлючені очі.

Раптом ми почули, що хтось голосно кличе Андрія. Він миттєво обернувся, відпустивши мою руку.

— Андрію! Коханий!

Він застиг на місці. Це була його жінка Діана. Вона махала йому, тримаючи за руку їхнього сина й крокуючи в його сторону.

Мої любі читачі,дякую усім хто читає мою книгу. Підтримайте її будь ласка серденьком❤️❤️❤️