Розділ 3

-Мамо,ти геть з глузду з'їхала? Кричу на неї,намагаючись повірити що це просто поганий жарт, але реальність обвиває мене тугою мотузкою. Моя мати.Не друг, не якась чужа жінка, рідна до болю мені людина, продала мене як товарна ринку якомусь Андрію Соколову, якого я геть не знаю.

— Марино Іванівно, що ви накоїли? Та хто вам, взагалі, право давав продавати мою ж дівчину? — гаркнув Сашко і заметушився.

Мама сиділа з опущеною головою. Було видно, що вона не хотіла цього.

— А що я мала зробити, Сашко? Дозволити йому посадити мене за ґрати до скону і лишитися свободи назавжди? — зі слізьми вимовила мама, дивившись прямо в очі Сашка з болем.

— Ви могли спочатку порадитися з нами, Марино Іванівно, і не лізти в ці голодні ігри, або ж попросити в нас грошей. Ви ж знаєте, що ми б вам точно не відмовили. А ви програли 1 мільйон гривень! Яка квартира? Ніяка квартира не варта позбавлення волі вашої доньки!

Мама мовчала, опустивши очі на цей клятий контракт.

— Дай мені його! — промовила я і простягла руку до матері, щоб вона дала мені цей клятий акт.

Мама без запитань протягнула мені документ. На ньому було написано щось про власність, але мене не цікавило, що було там написано. Мені розірвало серце побачений її підпис, який відрізав мені будь-які крила надії на щось краще.

— ЯК ТИ ПОСМІЛА?! Продати мене як якогось брудного кріпака?! — в люті я почала розносити кімнату, жбурляти все. Сашко мене зупинив і заспокоїв.

— Все, все, все, Катю, досить, заспокойся!

Я безсило впала на землю і розплакалась, не в силах тримати все в собі. Найбільше, кого мені зараз не вистачає, — це мого тата...

— Катрусю, я розумію, тобі дуже боляче, але я не хочу сидіти у тюрмі. Я не винесу цього. Прошу, підкорися йому, а інакше він зітре мене в порошок за цей великий борг, — вимовила мама, захлинаючись у сльозах.

— Моя дівчина не буде йому підкорятися! Якщо знадобиться — я сам поговорю з цією мерзотою і вирву йому серце, але Катю в його лапи не віддам! — вимовив Сашко, сидячи, обіймаючи мене на підлозі.

Не витримавши, я пішла у свою кімнату зі словами:

— Ненавиджу тебе, мамо!

Вриваюся у кімнату і з гуркотом хлопаю дверима, що ті аж тремтять. Лягаю на ліжко і утикаюсь заплаканим лицем в білу подушку та гірко плачу, знаючи, що маю підкоритись Соколову. Раптово до кімнати заходить Сашко. Він лягає поруч зі мною і ніжно обіймає мене, як найцінніший скарб, який він боїться втратити.

— Катруся моя кохана. Я завжди поряд. Я не дозволю якомусь Соколову зламати твоє життя.

В його словах чується підтримка. Як би там не було, але для мене Сашко — найкращий чоловік на цьому світі. Його обійми схожі на ті, що обіймали мене у 5 років, — обійми тата...

Підіймаюся і сідаю на край ліжка, витираючи свої мокрі щоки, по яких стікали мої гіркі сльози, наповнені великим горем і печалем. Сашко ніжно тримає мене за руку і не відпускає, наче боїться, що якщо відпустить — втратить назавжди.

— Я зробила вибір, Сашко! — сказала я, подивившись на те, як він тримає мою руку. — Я підкорюся Соколову. Я не хочу, щоб мама сиділа в тюрмі. Вона й так багато пережила, їй потрібен спокій.

Сашко дивиться на мене шоковано, метаючи очі по моєму обличчю.

— І ти пожертвуєш своєю свободою заради свободи матері? Ні, Катю! Я не дозв...

Сашко хотів сказати, але я перебила його.

— ТАК! Сашко, я не хочу, щоб мати знову тягла такий тягар на собі. Тепер моя черга. Я обіцяю тобі: я вийду з його пастки через 5 років, і ми заживемо з тобою щасливо, і поїдемо з України за кордон, і заживемо щасливо, і в нас будуть діти. Я тобі обіцяю, — хрипким голосом вимовила я. Мої очі наповнилися морем сліз, і я міцно притулила Сашка до себе, ніжно поцілувавши в останній раз у губи. 

Раптом до кімнати зайшла мама.

— Отже, ти погодилась. Я випадково підслухала вашу розмову... Дякую, доню! За тобою мають приїхати люди Соколова, щоб відвести тебе до нього. Він хоче бачити тебе, — вимовила мама, стоячи у дверному проході.

Через декілька хвилин у двері подзвонили. Сашко пішов відкривати двері.

— Вам кого? — злісно запитав Сашко.

— Катерину Олегівну, — мовив чоловік, який стояв у дверях. — Соколов Андрій Романович хоче бачити її. Я повинен відвезти її до нього.

Чуючи в коридорі розмову Сашка і чоловіка, я зібралася і вийшла в коридор.

— Я готова! — впевнено вимовила я, поправивши на собі кофту.

Сашко востаннє міцно обійняв мене і поцілував у лоб, і сказав чоловікові:

— Якщо хоч волосок впаде з її тіла — я знищу усю вашу банду без жалю! І найсолодшу розправу зроблю з Соколовим! — злісно мовив Сашко.

Охоронець мовчав, лише знизив плечима.

Ми вийшли на вулицю, де біля під’їзду стояв чорний автомобіль. Сашко ніжно притулив мене до себе і з хрипким голосом, немов у кошеняти, тихенько шепоче:

— Бережи себе, Катруся. Я кохаю тебе. Ми обов’язково будемо щасливі, — шепотом мовив коханий, ледь не плачучи від гострого болю, який пронизував його, коли він уявляв розлуку в термін 5 років.

— І я тебе кохаю, Сашко, — промовила я, подивившись на нього з ласкою, ніжністю. В цей момент захотілося зупинити час, щоб назавжди залишитися з ним, де є лише ми...

Охоронець сів за кермо, і Сашко відкрив мені задні дверцята машини і ніжно допоміг сісти, закривши двері. Я дивилася на Сашка через скло, не відриваючись. Раптом машина завелася — і машина повезла мене у пекло.

...

Сиджу на задньому сидінні і ледь не плачу. Охоронець лише зрідка дивиться у дзеркало на мене.

— Не бійтеся, пане охоронцю, нікуди не втечу, — сказала я із сарказмом.

Ми їхали без розмов. Я лише поглядала у вікно, де бачила людей, які щасливо йдуть собі кудись. Це може виглядати дико, але я хотіла бути на їхньому місці, а не як птаха в клітці, не маючи свободи і завжди вимушена рятувати інших заради їхнього ж щастя. 

Пробач, тату... Я не змогла стримати твою пораду — ставити своє щастя на перше місце...