Розділ 11

Андрій притуляється до мене своїм тілом, і я обережно встаю з ліжка, і він падає на м'яку ковдру та п’яний засинає.

— Спи собі, п’яниця, — мовила я і попрямувала до іншої кімнати.

Лежу на ліжку, згадуючи нас із Сашком: як ми разом хотіли поїхати до Германії і там одружитися, але моїм мріям не судилося збутися. Зараз я в клітці, з якої важко вийти, а найболючіше — це знати, що в цю клітку мене посадила власна мати.

...

Прокидаюся від гуркоту тарілок на кухні та повільно прямую на звук. Заходжу до дверей кухні та бачу молоду дівчину, яка щось готує. Вона помітила мене і нервово промовила:— Доброго ранку, Катерино Олегівно. Вибачте, що, можливо, розбудила вас. Я просто готувала вам сніданок.

— Ні, нічого страшного. Ти як тут з’явилася? — запитала я, стоячи у дверному прорізі.

— Я Аня. Андрій Романович найняв сьогодні мене працювати в його квартирі.

Я хотіла їй довіряти, але після ситуації з Яною відкинула ці думки.

Олександр

Лежу на ліжку, тримаючи ніж, який я знайшов у кімнаті Каті. До голови приходять різні версії: вона захищалася чи це Соколов напав на неї? Ці думки пронзають мене, як ніж, але я клянусь: якщо цей виродок щось заподіяв Каті — йому не жити.

Раптом я почув, що хтось дзвонить мені, і рука потягнулася до телефону. Мені дзвонив Артем. Я одразу підняв слухавку та притулив телефон до вуха. — Так, Артем.

— Сашко, у нас до тебе є розмова. Здається, ми знаємо, куди Соколов поїхав із Катею. Приїдь до того занедбаного заводу, де ми будували план вашої з нею втечі. 

Я різко піднявся з ліжка з краплею надії, що мою Катю ще є шанс врятувати.— Добре, я швидко буду, — заявив я і кинув слухавку.

Приїхавши на місце, я попрямував у середину заводу. Там був Максим і Артем. Я попрямував до них.

— Привіт. Ну що? Щось вдалося з’ясувати? Запитав я,потиснувши їм руки. Артем глибоко вдихнув і заявив:

— Так. Дивись, як ми з Максимом знаємо, то Соколов раз у пів року їздить за кордон по своїх справах. Він не їздить у різні країни, а лише в одну. Ми не знаємо, яка точно це країна, але здогадуємося, що це Америка. І тому ми втрьох поїдемо шукати Катю там, а якщо не знайдемо — то поїдемо в іншу.

— А чому ви вирішили, що Соколов поїхав в Америку? — запитав я, дивлячись на них обох.

— Бо Америка велика. Можливо, Соколов їздить туди, щоб заробити більше грошей або вирішити свої особисті проблеми. І якщо ми поїдемо туди, то ми зробимо тобі фальшиві документи, бо в аеропорту можуть бути люди Соколова. Коли вони почують, як тебе звати, то здадуть тебе йому, і тобі тоді буде не солодко, — заявив Максим і заховав руки у кишені.

— Добре, коли ми зможемо поїхати в Америку?

— Сашко, давай так: ми сьогодні постараємось зробити тобі документи, а завтра виїхати з України, не сказавши нічого Соколову. Ми навмисно сказали йому, що покарали тебе, щоб він не чіпав тебе. Тому Соколов думає, що ми працюємо на нього. Це не так! Ми за справедливість, як і його батьки, — заявив Артем Я був впевнений, що цим хлопцям можна довіряти. Вони не кинуть у тяжку для мене хвилину.

Катя

Сиджу на підвіконні та дивлюся у вікно на людей: хтось іде до магазину, хтось просто сидить на лавці й радіє життю. Я б віддала все, щоб відчути, що з мене спали ці тяжкі кайдани.

Раптом до кімнати зайшов Андрій. Він був трішки стомлений, але з такою ж хижістю і злобою в очах.

— Ну і що на цей раз? — запитала я в нього, дивлячись прямо в його темні, як ніч, очі.

Він хмикнув і задоволено пробурчав:

— Моя компанія у Германії побачила тебе і попросила познайомити їх із тобою. Я сказав, що ти моя дівчина. Тому завтра ввечері ми їдемо туди, і ти кажеш усе так, як я тобі завтра скажу. А якщо будеш непокірною...Він на мить замовк.

— Ну, я думаю, ти й сама знаєш, що з тобою буде.

Він уже хотів вийти з кімнати, але я зупинила його.

— Це що було вчора, Андрію!?

Він на мить завмер і повернувся до мене.

— Ти про те, що я був п’яний? Ну, нічого — вирішив розслабитись.

— Я не про те. Як ти посмів учора загравати до мене, поклав свою голову мені на плече після того, що ти зробив зі мною? — у моїх словах був біль, але я не могла мовчати. 

Він здивовано подивився на мене, а потім спокійно відповів:— Ну, тому що я так захотів. Не забувай, Катю, ти належиш мені, і я робитиму з тобою усе, що сам захочу. Після того, як ти відплатиш борг своєї матері,яка продала тебе йди, куди хочеш. Але зараз твоїм життям керую я! — заявив він із легкою злістю і тихо вийшов із кімнати.

Я була від нього у шоці: для його батьків я просто знайома, а для його колег — дівчина.