384
“Адвокат Борзаков”
Анотація до книги "Секрети Північного моря"
У Борзакова новий клієнт--Орхан.Він звинувачується в убивстві.На просте запитання адвоката--кого він убив--міліція розводить руками.Спочатку звинуваченому інкримінують убивство громадянина Кузьменка, однак з'ясовуються,що пан Кузьменко живий і здоровий і до Києва останнім часом не приїздив.Наречену Орхана беруть під охорону.Що шукав убитий у її квартирі,хто з пенсіонерів має таємниці,через які можуть постраждати люди--все це необхідно з'ясувати правоохоронцям і адвокату Борзакову
розслідуваннятаємниціадвокат борзаков
Зміст книги: 23 глави
33 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПісля п'ятого розділу я відчула, що вже починаю прив'язуватися до героїв не лише через саму загадку. Мені стає цікаво, що з ними буде далі, кому вони можуть довіряти і наскільки сильно те розслідування, яке спочатку здавалося окремою справою, зрештою зачепить їхнє особисте життя.
І тепер після цієї несподівано теплої паузи мені особливо цікаво, що автор приготує далі. Бо складається враження, що за старою історією з паспортом, вибухом, ліками та всіма цими дивними передачами поступово вимальовується щось значно більше, а ми поки що бачимо лише окремі фрагменти. І мені вже хочеться зрозуміти, як вони складуться в одну картину.
Ейларіс Вальєн, не робіть ніяких висновків. Просто читайте і відчувайте емоції, які відчувають герої. Ах, так. Прожогін і Савін показані в першій книзі, та історія доволі цікава, але тут можна не зважати на неї.На мою думку, у цій книзі ніяка логіка не допоможе, бо загадок і підказок тут. на відміну від касичного детективу. не заховано. Просто герої знаходять докази, анаізують їх і дізнаються, хто заліз у квартиру Маші і чому. Ну, по ходу, Прожогін і Савін за допомогою детективної агенції "Агрус" розкривають інші злочини.
Саме ця лінія з паспортом мені здалася дуже цікавою, тому що вона не виглядає просто випадковою деталлю, яку додали для розвитку подій. Після всього, що ми вже знаємо, мені хочеться зрозуміти, як стара історія пов'язана з теперішньою і чому саме зараз вона знову виходить на поверхню.
І при цьому автор знову нагадує, що небезпека нікуди не поділася. Вибух, підроблений паспорт, дивні передачі — усе це існує поруч із кухнею, дітьми, розмовами та голубцями. І мені саме це поєднання сподобалося найбільше, тому що воно не дозволяє історії перетворитися лише на сухе розслідування. За кожним документом і кожною підозрілою деталлю тут є живі люди, у яких є свої домівки, діти, втрати, страхи та моменти, коли хочеться просто спокійно посидіти на кухні.
А сцена з голубцями взагалі дуже добре спрацювала саме після всього того, що ми читали раніше. Здавалося б, така проста річ, але після документів, підозр і небезпеки цей домашній епізод створює зовсім інше відчуття. Я ніби на якийсь час разом із героями видихнула й просто побула в цій квартирі, перш ніж історія знову повернула мене до серйозних речей.
Бо розслідування нікуди не зникло. Навпаки, історія з паспортом одразу повернула мене до думки, що за всім цим стоїть набагато давніша історія, ніж я могла припустити. Чотири роки тому була крадіжка, був суд, був вирок — і тепер ця деталь раптом отримує нове значення. І ось тут я вже почала замислюватися, наскільки далеко в минуле доведеться заглянути героям, щоб зрозуміти, що відбувається зараз.
Особливо мені сподобалася розмова Маші з Олесею. Після попередніх розділів я вже звикла сприймати Машу передусім через її роботу та все те небезпечне, у що вона поступово втягується, а тут вона відкривається з більш особистого боку. І через її спілкування з Олесею мені стало цікавіше спостерігати за самими жінками, за їхньою взаємодією та тим, як між ними поступово виникає довіра.
Олеся теж відкрилася для мене зовсім по-іншому. Раніше її можна було легко уявити передусім як сильну жінку, яка здатна постояти за себе й не боїться небезпеки, але тут я побачила за цим образом ще й матір, жінку, яка пережила втрату чоловіка і при цьому продовжує жити, виховувати дітей, займатися звичайними справами. І мені подобається, коли персонажа не залишають лише в одному образі, а дозволяють побачити його з різних боків.
П'ятий розділ я читала вже з особливим відчуттям, тому що після попереднього, де в мене тільки й виникало питання, хто, навіщо і до чого тут усі ці списки та документи, я зовсім не очікувала такого різкого переходу до домашньої атмосфери. І, чесно кажучи, саме цей контраст мені сподобався найбільше.
Оса на кухні на початку розділу мене навіть трохи здивувала, бо після всієї напруги попередніх подій я зовсім не була готова зустріти таку побутову сцену. Але саме такі моменти й роблять історію для мене живою. Герої перестають бути просто людьми, які розслідують злочин, шукають докази чи опиняються в небезпечних ситуаціях. Вони повертаються додому, розмовляють, готують їжу, займаються дітьми, нервують через якусь осу — словом, живуть звичайним життям, яке нікуди не зникає навіть тоді, коли навколо відбуваються дуже серйозні речі.
4. Що мені ще сподобалося — історія поступово стає для мене набагато ширшою. Спочатку я думала переважно про напад Орхана та пошук того, хто за ним стоїть. Потім з'явилася Уляна Миколаївна, її хвороба, ліки, Люба, а тепер ще й ці списки підопічних. І я вже починаю підозрювати, що всі ці, на перший погляд, окремі речі насправді пов'язані між собою.
Чесно кажучи, тепер мені найбільше хочеться зрозуміти саме цей зв'язок. Навіщо комусь потрібні списки? Чому там опинилися саме ці люди? Як до всього цього причетний Петро Кузьменко? І яке місце в цій історії займає Люба?
Після четвертого розділу в мене відчуття, що ми вже стоїмо десь біля самого входу в головну таємницю, але автор поки не дозволяє нам зазирнути всередину. І це, чесно кажучи, змушує мене читати далі, бо тепер мені вже самій хочеться розібратися в цій історії й зрозуміти, куди ведуть усі ці сліди.
4. А поява Петра Кузьменка взагалі змусила мене насторожитися ще більше. Я поки не знаю, хто він і яку саме роль відіграє в цій історії, тому робити висновки не хочу, але сам факт його зв'язку зі списками для мене вже виглядає дуже підозріло. Тепер мені цікаво, звідки в нього ці документи, хто їх йому передав і навіщо йому взагалі інформація про підопічних Маші.
Щодо Люби, то після третього розділу я вже звертала на неї увагу, але тут її поведінка змусила мене насторожитися ще сильніше. Єдине, що я відчула як читачка, — перехід від простої сусідки, яка іноді допомагає Уляні Миколаївні, до людини, щодо якої виникають серйозні підозри, для мене відбувся трохи швидко. Можливо, мені просто хотілося б побачити між цими моментами ще кілька маленьких натяків, щоб я сама поступово прийшла до цієї підозри разом із героями, а не отримала її вже майже готовою. Але сама загадка навколо Люби мене зацікавила, і тепер я точно буду уважніше стежити за нею.
І ось тут я вперше по-справжньому відчула, що небезпека вже не десь поруч із героями, а безпосередньо стосується Маші. Раніше я більше намагалася зрозуміти, що сталося і хто може бути причетним до нападу, а тепер почала думати вже зовсім про інше: а чи не стежать за самою Машею та її роботою? І якщо так, то чому?
Мені також сподобалося спостерігати за реакціями героїв. Маша хвилюється, тремтить, Орхан напружений, Нодар і Рахім стежать за тим, що відбувається, і через ці реакції я сама мимоволі починаю нервувати разом із ними. Для мене це завжди хороший момент у детективі, коли небезпека не просто проговорюється словами, а відчувається через поведінку персонажів
Четвертий розділ я прочитала вже з зовсім іншим відчуттям, ніж попередні, тому що після історії з Уляною Миколаївною в мене залишилося чимало запитань, а тепер автор ніби починає потроху підкидати до них нові шматочки пазла. І чесно кажучи, я вже ловлю себе на тому, що читаю уважніше, бо майже кожна нова деталь здається мені потенційно важливою.
Особливо мене зачепила сцена в готелі. З одного боку, нічого надзвичайного: готель, незнайомий чоловік, папка з документами, запах сигарет і дешевих парфумів. Але саме ця буденність у такому контексті чомусь робить сцену ще більш тривожною. Я відразу насторожилася, коли побачила списки адрес і підопічних Маші, тому що тут уже дуже важко повірити у випадковість. Якщо хтось цілеспрямовано збирає таку інформацію, то навіщо вона йому потрібна?
А загалом третій розділ мені сподобався саме тим, що він не намагається постійно тримати читача в напрузі за допомогою подій. Тут напруга народжується поступово — із побутових деталей, стану Уляни Миколаївни, дивних обставин і відчуття, що за звичайною допомогою може приховуватися щось зовсім інше.
Після цього розділу я вже дивлюся на справу трохи ширше, тому що тепер вона для мене пов'язана не лише з нападом і пошуком винного. З'являється відчуття, що за всім цим може бути ціла історія, у якій переплетені різні люди, їхні таємниці та чужі слабкості. І тепер мені особливо цікаво, чи справді підозри щодо Люби мають під собою ґрунт, чи автор навмисно веде нас саме в цей бік, щоб потім показати зовсім іншу правду.
Тож третій розділ я сприйняла як тихе, але важливе поглиблення історії. Після нього хочеться не просто дізнатися, хто винен, а зрозуміти, що насправді відбувається з усіма цими людьми і наскільки далеко простягається ця загадка.
Також я звернула увагу на повтори на кшталт «сама я, сама» чи «може, може». Вони не критичні, але в кількох місцях трохи збивають ритм, тому під час редагування їх можна було б замінити або перебудувати речення. І знову ці смайлики!
3. Ось тут я вже справді насторожилася. Спочатку Люба постає як людина, яка час від часу заходить до Уляни Миколаївни, приносить продукти, тобто начебто допомагає їй у побуті. Але потім у мене виникало відчуття, що за цією допомогою може ховатися щось значно серйозніше. Поки що я не хочу звинувачувати Любу чи робити висновки, тому що ми знаємо далеко не все, але саме ця невизначеність мене й зачепила. У детективі особливо цікаві моменти, коли звичайна на перший погляд людина раптом починає викликати запитання.
Єдине, що я б тут трохи переглянула, — перехід від інформації про те, що Люба рідко заходить і приносить продукти, до серйозніших підозр щодо неї. Для мене він вийшов дещо різким, тому я б, можливо, додала буквально кілька проміжних деталей або натяків, які поступово підвели б до цієї підозри. Тоді вона сприймалася б ще природніше й сильніше працювала б на інтригу.
А Уляну Миколаївну мені було по-людськи шкода. Її хвороба, самотність, проблеми з пам'яттю та залежність від інших людей роблять її дуже вразливою, і саме тому будь-яка підозра навколо неї сприймається вже зовсім інакше. Вона не виглядає просто черговим персонажем, який потрібен для розвитку сюжету, — за нею відчувається окрема доля, і від цього історія стає значно більш людяною.
Маша в цьому розділі теж відкрилася для мене з іншого боку. Мені сподобалося спостерігати за її уважністю та турботою, особливо тому, що поруч із нею є людина, яка потребує не лише запитань і відповідей, а й звичайного людського ставлення. І саме на цьому тлі ще сильніше відчувається тривога, коли починають виникати питання щодо Люби та ліків.
Третій розділ для мене став своєрідною зміною ритму після попереднього, адже цього разу ми відходимо від самого розслідування й опиняємося у квартирі Уляни Миколаївни. І, чесно кажучи, мені сподобалося це перемикання, тому що воно дозволило побачити зовсім інший бік цієї історії. Тут уже немає постійної метушні відділку чи допитів, зате є тиха квартира, старі речі, запахи, звичний побут і самотня людина, за чиїм життям поступово починаєш спостерігати з певним внутрішнім занепокоєнням.
Особливо мені запам'яталася саме атмосфера помешкання Уляни Миколаївни. Такі деталі, як старі меблі, запахи, речі, що оточують її щодня, працюють набагато краще за простий опис, тому що квартира починає сприйматися не просто як місце дії, а як частина життя самої героїні. Складається відчуття, ніби разом із Машею заходиш до цієї оселі й поступово розглядаєш усе навколо, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається і що могло залишитися непоміченим.
2. А загалом другий розділ залишив у мене саме те відчуття, яке й має залишати хороший детектив: відповідей я поки не отримала, зате запитань стало значно більше. Хто насправді стоїть за нападом? Чому саме ці люди опинилися втягнутими в цю історію? І найголовніше — чи всі деталі, які зараз здаються очевидними, такими й залишаться, коли з'являться нові докази?
Поки що я не хочу робити поспішних висновків, бо відчуваю, що автор навмисно залишає між рядками чимало прихованого. Але саме це й змушує читати далі: хочеться побачити, як із окремих деталей поступово складеться вся картина. Тож тепер мені справді цікаво, куди приведе це розслідування і яку роль у ньому зрештою відіграють Орхан та Маша.
2. Єдине, на що я б радила звернути увагу під час редагування, — це момент із частками шкіри під нігтями та тим, кого саме в цій ситуації названо жертвою. Я могла щось неправильно зрозуміти під час читання, але тут у мене виникла невелика плутанина: якщо нападник загинув від ножа, то формулювання про «частки шкіри жертви» змушує на мить зупинитися й перепитати себе, про кого саме йдеться. Можливо, достатньо буде трохи уточнити цей момент, щоб читач не випадав із розслідування через технічну деталь.
Ще я знову помітила смайлики у тексті. Особисто для мене вони трохи вибиваються із загальної атмосфери, тому що сам розділ уже має досить серйозний, напружений тон, і ці позначки більше нагадують оформлення блогу чи повідомлення. Я б, мабуть, їх прибрала, щоб нічого не відволікало від самої сцени та розслідування.
2. Окремо звернула увагу на Прожогіна. У ньому відчувається людина, яка вже не вперше має справу зі складними ситуаціями й не дозволяє емоціям узяти гору. Його поведінка додає розділу саме тієї детективної атмосфери, якої тут хочеться: є свідки, є докази, є питання, є людина, яка намагається зібрати все це докупи й зрозуміти, що ж насправді сталося.
А ось деталі на кшталт ножа, відбитків, документів і всього, що поступово з'являється під час розслідування, змусили мене вже самій почати складати картину подій. І це, мабуть, одна з найцікавіших речей у детективі — коли автор ще нічого не пояснює остаточно, а читач уже ловить себе на думці: «Так, а якщо все було зовсім не так, як здається на перший погляд?»
Другий розділ уже відчувається зовсім інакше — тут історія переходить безпосередньо до розслідування, і я ніби разом із героями опинилася у цьому міліційному відділку, де навколо постійно хтось телефонує, говорить, кудись поспішає, а за всім цим поступово вимальовується справа, у якій поки що набагато більше запитань, ніж відповідей.
Мені сподобалося, як у цьому розділі показані самі герої. Орхан після всього, що сталося, виглядає виснаженим і наляканим, і його стан добре передає відчуття людини, яка ще сама не до кінця усвідомила, у яку історію потрапила. На його тлі поява Маші сприймається особливо цікаво: вона бліда, схвильована, але водночас у ній відчувається певна рішучість. І мені вже цікаво, як саме ця героїня буде пов'язана з подальшим розслідуванням.
Єдине, що мені справді заважало, — смайлики. У таких сценах вони особисто для мене дуже вибивалися із загального настрою й буквально ламали атмосферу. Без них текст сприймався б цілісніше й серйозніше.
Ну і, звичайно, читати четверту книгу циклу без попередніх частин непросто: часом я відчувала, що не маю достатньо інформації, аби повністю зрозуміти певні моменти. Тут уже, мабуть, позначається саме формат мого читання, а не недолік самої історії.
Поки що просто придивляюся до героїв і світу та хочу подивитися, куди приведе ця історія далі.
Ейларіс Вальєн, У попередніх частинах розкривається сам оповідач Богдан Борзаков. У цій книзі він є персонажем другого плану, хоча в подальшому вносить свою лепту в розслідування і дізнається,кого вбили.Ще одна героїня,яка була важливою в попередній книзі--Єва Себерг,можна заради неї прочитати попередню книгу,хоча загалом і тут її історія,на мою думку,зрозуміла.
То.скоріше,моя провина,що вам цю історію важко читати,бо вона не сильно пов'язана з попередньою.
Ну й напишу--мені якось захотілося написати детектив,де одразу зрозуміло,хто вбив,але майже до кінця невідомо,кого вбив
Вітаю, я до вас з марафону «Прочитай мене», і ось мої перші враження від знайомства з історією.
Одразу зроблю важливу ремарку: мені випала нагода читати саме четверту книгу циклу, тому я входжу у світ героїв не з початку. Певна річ, деякі моменти та передісторія залишаються для мене незрозумілими. Однак це додає особливого досвіду — я дивлюся на оповідь очима цілком нового читача, який сприймає світ «тут і зараз», без зайвого контексту.
Сам розділ побудований доволі спокійно: весна, робота Маші, турбота про літніх людей, допомога Найні Василівні, побутові деталі. Завдяки цьому все виглядає досить життєво, а герої поступово вимальовуються через свої вчинки. Орхан, наприклад, справив на мене враження людини, яка не проходить повз чужі проблеми й готова допомогти навіть у дрібницях.
Але водночас із цією буденністю від самого початку присутнє тривожне передчуття, особливо після згадки про майбутнє вбивство. Через це звичайні сцени вже читаються трохи інакше, адже розумієш, що за ними має послідувати щось значно серйозніше.
до останнього вірив, що "Тимолол" вигаданий препарат. LoL
TeyLemishNock, а вийшло,що я не молов
бідна Уляна Миколаївна, щоб не повилазило їй з такими кінськими дозами
TeyLemishNock, Так.дози завелики,особливо якщо врахувати,що майже всю ємність украли!
Вітання з тої сторони безодні.
В межах марафону "прочитай МЕНЕ" познайомився з вашим дітищем.
Прям проситься фраза Леоніда Каневського - **"втім це вже зовсім інша історія..."**.
Читати важко не через детективну складову, а сам факт того, що POV стрибає як хоче, а сцени переживають саму себе в іншому ракурсі і деталями прямо одна після одної та ще й в межах тої ж глави (якщо хотілося комусь застопорити мізки - вам це вдалося). Не знаю чому, але діалог Маші і Олесі мене прям висадив (це профдеформація така у Олесі чи її щось вкусило?). Оса Оса так взагалі топ за свої гроші....
P.S: азбука морза смайлами ще та ржака. 1312 xD
TeyLemishNock, Кузьменку дали новий паспорт із новою серією,але по базах навіть зараз не одразу можна з'ясувати,дійсний паспорт чи ні.До того ж убитий не мав у планах довго використовувати паспорт Кузьменка
Щодо Орхана--фразу"за ... до того.як скоїти вбивство..."мені порекомендували,сказали,що так можна зацікавити читача.Може,без неї оповідь стає більш логічною і не кострубатою, але у кожного свої смаки
забракло самої сцени як Орхан мутузився/виявив знахідку "того" що виносив в чорному пакеті
Пацюк Червоній, цілком згоден, але від шороху всередині кімнати до його зізнання, що саме в мішку така цікава прірва, навіть чисто беручи з позиції внутрішнього конфлікту Орхана
прям фото лиця розсилають, а не фоторобот - жирно)))
Я бачу ти моїй дружині на всі книги льстиш, о причепився, круто підвесаєш, що далі? як же до сім'ї моєї підлазити будеш
Ваня Павелко, потрібні коменти під моїм твором
Вітаю з новинкою!
Вам натхнення! Книзі успіху!
Андрій Казкар, Дякую.Читайте i коментуйте
Вітаю з книгою! Успіхів!
Peter Cooper, дякую
Ого, яка цыкава справа)
Вень Чжулун, читайте.Але спочатку поділіться враженнями від попередніх робіт
Цікава анотація, детективна історія.
Адель Лантьє, ага
Мої вітання ❤️ Детектив це завжди цікаво ⭐️
Борис Бордовий, згоден з вами
Вітаю з новинкою)))❤️
Адель Лантьє, Дякую.Пищіть і надалі ваші враження
Вітаю.Дуже цікавий початок.Так буває у житті ,й хороша людина може скоїти вбивство...
Наталя Дотепчук, Дякую за комент
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати