Частина 17

Я адвокат, і зазвичай мої дні минають у судах чи за паперами в тісному київському офісі. Але сьогодні я сиджу за своїм ноутбуком💻 і купою вкладок📂 у браузері, намагаючись розібратися, що за чортівня відбувалася між Норвегією та радянськими портами в 80-ті. Internet Explorer, який справно рекомендувала мені вінда, поступився місцем Google, коли гугл знайшов мені те, чого не зміг  Explorer.Тому тепер це був мій головний помічник у світовій мережі. Це не просто цікавість — щоденники Афанасія Юхимовича, які ми знайшли, натякають, що він був вплутаний у щось серйозне. А справа Орхана й Маші, де норвежець увірвався до їхньої квартири, лише підливає масла у вогонь. Треба знайти хоч якісь зачіпки.

Я почав із Google, ввівши “контрабанда між Норвегією і радянськими портами 1980-ті”. Перші результати — загальні статті про контрабанду, Вікіпедія, щось про риболовлю. Нічого конкретного. Вікіпедія пише, що контрабанда в СРСР процвітала через дефіцит товарів і високі мита в інших країнах, але про Норвегію — жодного слова. Я копнув глибше, додавши до запиту “Шпіцберген” і “Біле море”, бо Афанасій згадував ці місця в щоденниках. І тут почалося.

Одна стаття на якомусь історичному сайті натякає, що в 80-ті Норвегія мала напружені відносини з СРСР через риболовлю🐟 в арктичних водах. Між 1980 і 1988 роками Норвегія й Данія сперечалися за межі риболовних зон біля Ян-Маєна й Гренландії, навіть дійшло до Міжнародного суду ООН. Я подумав: риба? Справді? Невже Афанасій ризикував життям через якусь тріску? Але потім я натрапив на згадку про “тюленячу війну” 1920-30-х між Норвегією та СРСР, коли норвезькі мисливці незаконно полювали в радянських водах, а їхній флот навіть обстрілював радянські прикордонні судна. Це вже цікавіше. Якщо такі конфлікти були раніше, то в 80-ті могло бути щось схоже, тільки тихіше, без офіційних звітів.

Я вирішив пошукати в іншомовних джерелах, бо норвезькі архіви могли б дати більше. Ввів “Norway USSR smuggling 1980s” у Google. Знайшов кілька академічних статей про “холодну війну” в Арктиці. Одна згадує, що радянські порти, як-от Мурманськ, були важливими вузлами для торгівлі, але через залізну завісу багато чого йшло “в тіні”. Контрабанда в СРСР часто стосувалася дефіцитних товарів: електроніка, джинси, сигарети, алкоголь. Але в щоденниках Афанасія є натяки на щось серйозніше — він писав про “вантажі, які не можна називати”. Я подумав: 💣зброя? Наркотики? Чи, може, щось пов’язане з військовими технологіями? У 80-ті “холодна війна” була в розпалі, і СРСР із Норвегією, хоч і сусіди через Шпіцберген, грали по різні боки барикад — Норвегія ж була в НАТО.

Я спробував шукати по Шпіцбергену окремо, бо Афанасій згадував його часто. Виявляється, цей архіпелаг був унікальним місцем: за Паризьким договором 1920 року Норвегія мала над ним суверенітет, але СРСР міг там добувати ресурси на рівних правах. Це створювало сіру зону. Радянські шахтарі працювали поруч із норвезькими, і хто зна, що вони там перевозили під виглядом вугілля чи обладнання. Я натрапив на статтю, де згадується, що в 80-ті Норвегія посилила контроль за риболовними зонами в Баренцевому морі, бо підозрювала СРСР у незаконному вилові. Але риба — це одне, а от контрабанда зброї чи шпигунського обладнання могла ховатися під цією ширмою.

Тоді я подумав про Ларса Хансена, ім’я з щоденників. Може, він був посередником? Я ввів “Lars Hansen Norway 1980s smuggling” у пошук, але нічого конкретного. Занадто поширене ім’я. Треба буде просити Прожогіна перевірити норвезькі бази, може, там є сліди. Я також натрапив на згадку про контрабанду наркотиків через морські порти, але це більше стосувалося 90-х, коли кордони СРСР посипалися. У 80-ті все було жорсткіше, КДБ пильно стежило за портами. Але Афанасій писав, що “деякі вантажі йшли через Усть-Ло”, і це мене бентежить. Чому Усть-Ло? Мурманськ чи Архангельськ логічніші для радянських моряків.

Я вирішив пошукати форуми, де історики чи моряки діляться спогадами. На одному російськомовному сайті знайшов допис від якогось пенсіонера, який працював у Мурманську в 80-ті. Він писав, що норвезькі рибалки іноді обмінювалися з радянськими моряками “дефіцитом” — горілка за сигарети, джинси за ікру. Але він також натякнув, що в Баренцевому морі траплялися “дивні судна”, які уникали прикордонників і зникали в тумані. Це неофіційно, але звучить правдоподобно. Може, Афанасій був на одному з таких суден?

Час минав, кава☕ давно охолола, а я все сидів, гортаючи статті. Я розумів, що без доступу до архівів КДБ чи норвезьких митних звітів я не знайду точних доказів. Але пазл потроху складався: у 80-ті Норвегія й СРСР мали напружені відносини через Арктику, Шпіцберген був сірою зоною, де могли відбуватися темні справи, а Афанасій, судячи з його записів, був не просто моряком. Він знав когось на ім’я Ларс і боявся за своє життя.

Через тиждень Наїна Василівна, із маленькою валізою, де лежали її улюблена хустка, кілька фотографій і коробочка з листами від Тетяни, сіла в літак до Торонто. Тетяна тримала її за руку, коли літак злетів, а Київ залишився внизу, у сірій осінній пелені. Наїна дивилася у вікно, її серце було сповнене змішаних почуттів — смутку за домом і радості від нового початку. Вона знала, що скоро побачить Тараса, Лізу й маленьку правнучку, ім’я якої ще не вибрали. І це знання давало їй сили.

У Торонто Наїну чекала нова глава її життя — із родиною, теплом і сміхом маленької дівчинки, яка стане її радістю. А в Києві Маша, Олеся, Нодар і Рахім продовжували розплутувати таємницю норвежця, знаючи, що Наїна, їхня улюблена підопічна, нарешті знайшла спокій і щастя за тисячі кілометрів від хрущовки, що пахла котами й борщем.