Частина 8

Коли Маша, Олеся, Нодар і Рахім поверталися з візиту до пані Валентини, Нодар отримав 📲дзвінок від «Сокола». Його голос у слухавці був спокійним, але з ноткою напруги, яка змусила Нодара насупитися.

— Знайшов вашу Олену, — сказав «Сокіл». — Олена Хоролець, 29 років, живе на третьому поверсі в тому ж будинку, що й Валентина Іванівна. Я прослідкував за нею. Вона не передає ліки нікому, як Люба чи Ганна. Натомість несе їх до іншого будинку, на сусідню вулицю . Там живе її тітка, Світлана Григорівна, 64 роки. Жінка хвора, діабет другого типу, гіпертонія, купа проблем. Олена доглядає за нею, але офіційно тітка не в базі соціальної служби. Черга на оформлення документів затягується, а ліків у Світлани немає. Олена краде їх у сусідів, щоб тітка могла триматися.

Нодар переказав розмову Маші, Олесі й Рахіму, коли вони зупинилися біля припаркованого "Опеля" Сокола. Маша слухала, стискаючи теку, її обличчя було сумішшю співчуття й розгубленості.

— Вона краде, щоб допомогти тітці? — перепитала Маша, її голос тремтів. — Але чому вона не звернулася до нас? Я б могла допомогти оформити документи, знайти спосіб…

Рахім знизав плечима, його темні очі👀 звузилися.

— Може, не довіряє системі, — сказав він. — Або боїться, що тітку не візьмуть у програму. Але це не пояснює, чому ліки зникають у інших твоїх підопічних. І точно не пояснює того бандита в твоїй квартирі.

Олеся, яка стояла осторонь, тримаючи руку в кишені, де лежав її ніж🔪, заговорила тихо, але твердо:

— Олена — це тупиковий шлях. Вона не частина мережі, яку ми шукаємо. Її тітка — просто хвора жінка, яка не може собі дозволити ліки. Але хтось інший досі полює на твоїх підопічних, Машо. І я впевнена, що це пов’язано з тим нападником.

Маша кивнула, відчуваючи, як у ❤грудях наростає тривога. Вона подивилася на Сокола, який жував зубочистку, спершись на двері машини.

— «Соколе», ти можеш поговорити з Оленою? — запитала вона. сідаючи за комп. — Не залякувати, а просто… пояснити, що красти ліки — не вихід. Я спробую прискорити оформлення для її тітки.

Сокіл кивнув, його очі блиснули розумінням.

— Зроблю, — відповів він. — Але ти будь обережна, Маріє. Той чоловік у твоїй квартирі… він не випадковий грабіжник. І якщо він шукав щось, що пов’язане з твоєю роботою, то хтось досі стежить за тобою.

Нодар і Рахім переглянулися. Їхні обличчя😦 були похмурими, але в очах горіла рішучість.

— Ми з Рахімом ще раз перевіримо твою квартиру, — сказав Нодар. — І поговоримо з Шефом. Якщо «Сокіл» правий, то той, хто стоїть за нападником, може бути ближче, ніж🔪 ми думаємо.

Маша сиділа за компом, інтернет від роутера ловився без проблем.

Повернувшись до офісу, я 📲зателефонував Орхану. Його голос у слухавці був напруженим, але я чув, як він намагається триматися.

— Богдане, що нового? — запитав він. — Мені не дозволяють бачити Машу, але я знаю, що вона в небезпеці. Цей тип у її квартирі… він не просто грабіжник, правда?

Я зітхнув, намагаючись підібрати слова, які б не налякали його ще більше.

— Орхане, ми досі не знаємо, хто він, — сказав я. — Але є зачіпки. Його одяг і квитанція вказують на Західну Європу, можливо, Німеччину. Я працюю над цим. А ще… є нова інформація про заповіт. Пані Валентина, одна з підопічних Маші, залишила їй свою квартиру. Її син, Роман, платив Маші за догляд, але, здається, не знав про заповіт. Прожогін перевіряє його, але я не впевнений, що він причетний.

Орхан помовчав, і я уявив, як він стискає 📲телефон, намагаючись опанувати себе.

— Заповіт? — перепитав він. — Тобто хтось міг полювати на Машу через цю квартиру? Богдане, я не можу просто сидіти й чекати. Мені треба її захистити.

— Ти й так зробив усе, що міг, — твердо сказав я. — Але зараз твоя задача — не давати Прожогіну приводу тебе зачепити. Сиди тихо, спілкуйся з Машею тільки по телефону. Я розберуся.

Орхан зітхнув, і я відчув його безсилля через слухавку.

— Добре, — тихо сказав він. — Але, Богдане, обіцяй, що не залишиш її саму.

— Обіцяю, — відповів я, хоча в глибині душі знав, що ця обіцянка може коштувати мені більше, ніж🔪 я готовий заплатити.

Поклавши 📲телефон, я відкинувся на стільці, дивлячись на фотографію📸 загиблого. Його безіменне обличчя переслідувало мене, наче привид. Я знав, що відповіді десь близько — у Франкфурті, у Варшаві, у заповіті Валентини чи в тіні, яка досі стежила за Машею. Але кожен новий крок у цій справі лише поглиблював павутиння, і я відчував, що нитки затягуються навколо нас усіх.

Наступного дня Маша, Нодар і Рахім вирушили до квартири Наїни Василівни. Осінній ранок був холодним, небо затягнули важкі сірі ☁хмари, а вітер гнав по асфальту сухе листя. Маша тримала в руках теку з документами, перевіряючи списки ліків💊 для підопічних. Її думки все ще крутилися навколо Олени та її тітки, але тривога за Орхана й загадкового нападника не відпускала. Нодар і Рахім, ішли поруч, пильно оглядаючи вулицю. Їхня присутність додавала Маші впевненості, хоч і не розвіювала відчуття, що за ними хтось стежить.