Частина 22

Дощ🌧 періщив по асфальту, заливаючи вулиці Києва сірою пеленою. У маленькій квартирі Казі пахло ☕кавою й восковими олівцями, якими її п’ятирічний син Максим малював щось за кухонним столом. Казя, одягнена в простий светр і джинси, сиділа поруч, тримаючи в руках ☕чашку, але її думки були далеко від малюнків сина. Нещодавня розмова з Олексієм у курилці, а потім несподіване зізнання Овсія на балконі перевернули її світ. Вона намагалася зосередитися на сьогоденні, але тривога не відпускала.  Її колега, той самий, який курив із нею, коли Олексій з’явився на роботі, помітив її неспокій ще вчора. Сьогодні вранці він зателефонував їй і запропонував зустрітися з капітаном Савіним, міліціонером, який розслідував справу, пов’язану з Сергієм Вахненком.

Казя знала, що Сергій — не просто випадковий знайомий. Вона випадково дізналася, що він використовував її, щоб отримати доступ до документів, які зберігалися в офісі їхньої ІТ-компанії.

Казя не вдаватися в деталі, але коли Ігор розповів їй, що Сергій намагався втягнути її у свої махінації, вона відчула гнів. Вона не могла дозволити, щоб її ім’я чи, гірше, її сина, вплутали в щось небезпечне.

Того ж дня «Сокіл», передав капітану Савіну частину матеріалів, якими торгував Сергій. Це були сканкопії старих геологічних звітів, які Сергій намагався продати через посередників. Аналіз 📂документів показав, що Сергій використовував Казю, щоб отримати доступ до бази даних компанії, де вона працювала. Він просив її "перевірити" деякі файли, видаючи це за звичайну робочу задачу.

Казя та Ігор прийшли до капітана Савіна в його тісний кабінет у відділку на Подолі. Савін, кремезний чоловік із сивиною на скронях, сидів за столом, заваленим паперами й порожніми чашками з-під кави. Його суворий вигляд контрастував із м’яким голосом, коли він звернувся до Казі.

— Казимиро, ми знаємо, що Сергій використовував вас, — сказав він, гортаючи звіт Сокола. — Але прямих доказів проти нього поки немає. Ми можемо його затримати, тільки якщо він сам себе видасть. Ви готові допомогти?

Казимира кивнула, хоча її пальці нервово стискали пачку сигарет у кишені. Ігор, стоячи поруч, виглядав не менш напруженим, але його очі блищали рішучістю.

— Ми готові, — сказав він. — Казя має скан одного з документів, які Сергій шукав. Вона може сказати йому, що решта в неї, і призначити зустріч. Ми хочемо, щоб він попався.

Казя дістала з сумки видрук — скан сторінки зі старим звітом, який Сокіл перехопив у Сергія. Вона поклала його на стіл перед Савіним.

— Ось це, — сказала вона, її голос тремтів, але вона намагалася триматися впевнено. — Я скажу Сергію, що маю решту документів. Але я хочу, щоб він заплатив. Назву суму. Він подумає, що я просто хочу заробити, і погодиться на зустріч.

Савін уважно подивився на неї, його брови злегка піднялися.

— Це ризиковано, Казимиро, — сказав він. — Але якщо ви впевнені, ми організуємо все так, щоб ви були в безпеці. Ігор буде поруч, а мої люди стежитимуть за Сергієм. Ми не дамо йому вас зачепити.

Казя кивнула, хоча в її грудях гупало серце. Вона думала про Максима, про те, щоби захистити його від усього цього. Ігор поклав руку їй на плече, його дотик був теплим і заспокійливим.

— Ми впораємося, Казь, — тихо сказав він. — Ти сильна. А я тебе прикрию.

Савін усміхнувся, його суворе обличчя трохи пом’якшало.

— Ви молодці, — сказав він. — Організуймо зустріч у супермаркеті на Оболоні. Там завжди людно, і Сергій не запідозрить пастку. Ми будемо на зв’язку.

Наступного дня Казя стояла в супермаркеті, тримаючи в руках кошик із кількома продуктами, щоб виглядати природно. Її серце❤калатало, а пальці тремтіли, коли вона перевіряла 📲телефон. Ігор стояв неподалік, біля полиць із крупами, удаючи, що вибирає рис. На ньому була проста куртка й кепка, щоб не привертати уваги. Люди гуділи навколо, штовхаючи візки й перемовляючись, але Казя відчувала себе так, ніби весь світ звузився до цього моменту.

Сергій з’явився рівно о призначеній годині. Підійшов до Казі, його погляд був настороженим, але він усміхнувся, намагаючись здаватися прихильним.

— Казь, привіт, — сказав він, його голос був спокійним, але очі пильно вивчали її. — Ти казала, що маєш документи. Де вони?

Казя змусила себе всміхнутися, хоча її долоні спітніли.

— У мене, Сергію, — відповіла вона, тримаючи голос рівним. — Але спочатку 💶гроші. Не так багато. Лише у 2 рази більше за те, що ти отримав від норвежців після загибелі їхнього агента. Ти ж знаєш, що ці папери коштують дорого. А мені є що передати твоїм закордонним компаньйонам. Навіть більше за те, як ти скористався моїм підприємством. Ти здирав зі скандинавів 💶гроші за параметри. Ти оформив рахунки та акаунти на Машу. У мене є транзакції, де гроші з Машиного рахунку через 💳транзакції опинялися в тебе. А твоїм друзям буде цікаво, коли дізнаються, що не Маша вимагала з них 💶євро.

Сергій нахмурився, його пальці нервово стиснули ремінець сумки через плече.

—  Ти серйозно? Покажи мені хоч один документ, щоб я знав, що ти не блефуєш.

Казя дістала з кишені складений 📜аркуш — той самий скан, який передав «Сокіл». Вона простягла його Сергію, тримаючи на відстані, щоб він не вихопив. Його очі пробігли по тексту, і Казя помітила, як 🐂його губи ледь помітно сіпнулися в усмішці.