Частина 21

Агенти, які вже третій тиждень вели зовнішнє спостереження за Сергієм, зафіксували звичний маршрут. О 21:50 він вийшов із під’їзду свого будинку на Оболоні, сів у таксі й поїхав. Усі були впевнені: знову до Маші. Її квартира стояла під цілодобовим контролем — і камерами, і людьми.

Але на місці все пішло не за планом. Сергій вийшов із машини за два будинки до її під’їзду, спокійно пройшов двір і зайшов у сусідній під'їзд. Не до Маші. У під’їзд поряд,у квартиру 47.

Олеся, яка чергувала в тому дворі саме через можливий візит «об’єкта С», миттєво напружилася. Вона вже знала, що з балкона 47 можна легко перелізти на балкон Маші. Тому зайняла позицію з видом на обидва балкони, рука на рації, готова зустріти його, щойно той з’явиться на поруччях.

Минуло сорок хвилин. Сергій так і не вийшов на балкон. Замість цього він просто з’явився внизу, спокійно пройшов двір і сів у інше таксі. Поїхав додому.

Агенти негайно доповіли майору Прожогіну. Той наказав перевірити квартиру 47 у прискоренному режимі. Виявилося: власники — подружжя з Чернігівщини — вже майже місяць🐂 як виїхали до бабусі і планували відсутність на два місяці. Квартиру через посередника здали «на короткий термін». Документи орендаря виявилися фальшивими. Паспорт, ІПН, договір — усе липове. За ними ховався саме Сергій.

Саме після цього звіту майор Прожогін і відправив капітана Савіна разом із Олесею в 47-му. Щоб нарешті зрозуміти, що саме Сергій робив у чужій квартирі, поки всі думали, що він ходить лише до Маші.

Квартира 47 стояла темною і тихою, поки Олеся, охоронниця будинку, не вставила ключ у замок.

— Власники поїхали до бабці в Чернігівщину, — прошепотіла вона Савіну. — Місяць, може, й два не будуть. Але лічильник світла крутиться, і вай-фай ловить. Сусіди скаржаться.

Савін натис на ліхтарик. Вузький промінь пройшов по коридору, торкнувся килимка з вицвілими котами.

— Пахне порохом, — тихо мовив він. — І трохи гарячої олії, ніби хтось недавно паяв материнку.

Олеся взяла з кишені планшет: на екрані — карта сигналів Wi-Fi.

— Ось «Masha-Home-G». Дивіться: рівень сигналу максимальний, хоча ми в квартирі у сусідньому під'їзді. Значить, джерело десь тут, у межах п’яти метрів.

— Під ним.—сказав капітан Савін, глянувши на диван.

Вони підсунули 🛋диван. Під ним лежав ноутбук💻 на підкладці з отворами для вентиляції. Кабель живлення йшов до подовжувача, а подовжувач — до розетки.

Савін (вдягає гумові рукавички):

— Lenovo Legion. Характерний скрегіт кулера. Сергій, як завжди, не вибагливий до марок.

— Екран заблокований, але USB-лампочка миготить. Він онлайн.

Савін вийняв з кишені флешку-«черв’ячок» та встромив у порт.

— Дві хвилини — і материнка сама віддасть пароль. Тим часом глянемо кухню.

На кухні стояла електрочайник, у ньому — застигла вода. Поруч — чашка з кавовим осадом, сірники та стопка CD-дисків. Олеся підняла один:

— «NordOil_Seismic_20085». Підписано від руки.

— Гарячий паяльник і флюс. Значить, він не лише користувався ноутом — щось і лагодив.

Вони повернулись у кімнату. Екран ноутбука вже світився.

— Ось, — Савін клікає мишею, — пошта Proton. Логін «MashaKyiv1979». Ну і нахабство.

— Повідомлення від 3-го числа: «Фінальна пропозиція — 20 млн. У разі відмови — всі матеріали підуть у ЗМІ». Підписано «М».

— Він сидів тут, у чужій квартирі, і думав, що ми ніколи не з’єднаємо кінці. Але двірник бачив, як🐂 він сюди заходив  о 22:15.

— А поки — зафіксуємо, опломбуємо. Нехай господарі повернуться — і не знайдуть нічого, крім пилу й котів.

— Пилу й котів — та й історії про те, як 🐂одна охоронниця й один капітан знайшли слід, який привів до Сергія. Дякую, Олесю.

— За службу, капітане. А тепер — чекаємо на годину «ікс».

Я набрав номер📲 Прожогіна, щоб поділитися новинами. Він відповів одразу, його голос був хрипким від недосипу.

— Богдане, в нас прогрес, — сказав він, не даючи мені вставити слово. —«Сокіл» прослідкував за Сергієм до складу. Там щось відбувається — він чув шум, ніби хтось пересуває 🗃коробки. Я вислав туди бригаду, але нам потрібен ордер, щоб увірватися. А ще ми знайшли дещо на складі, куди відправили речі Афанасія після його смерті.

— Зошит? — запитав я, відчуваючи, як серце❤ пропустило ⚡удар.

— Не зовсім, — відповів Прожогін. — Але коробка🗃 з його речами була розкрита. Хтось уже там порпався, і я підозрюю, що це був Сергій. Ми знайшли кілька старих ✉листів, але жодних координат. Якщо зошит там і був, його вже забрали.

— Чорт, — вилаявся я. — Прожогін, нам треба дістатися до Сергія. Якщо він працює на «Nordic Oil Solutions», то зошит, напевно, у нього. Або він уже передав його своїм босам.

— Ми працюємо над цим, — запевнив він. — Сокіл сидить на хвості в Сергія, а я зв’язався з Інтерполом щодо «Nordic Oil Solutions». Вони підтвердили, що компанія має зв’язки з кількома сумнівними угодами в Північній Атлантиці. Але без доказів ми не можемо їх притиснути.