Частина 14

Казя сиділа у своїй маленькій квартирі на Оболоні, тримаючи в руках чашку гарячої кави. Максим, її п'ятирічний син, ще спав у своїй кімнаті, а за вікном гуділи машини, пробиваючись крізь ранкову метушню. Казя намагалася зосередитися на роботі — вона мала перевірити кілька звітів для ІТ-компанії, — але думки весь час поверталися до вчорашньої розмови з Олексієм у курилці. Його слова про повернення, про Максима, про зміну гуділи🔊в її голові, як набридлива мелодія.

Раптовий дзвінок у🚪двері змусив її здригнутися. Вона глянула на годинник у 📲телефоні. Хто міг прийти так рано? Підійшовши до дверей, вона подивилася в вічко й побачила Олексія. Його темно-сірий плащ був мокрим від дощу. Казя зітхнула, відчуваючи, як у грудях наростає суміш роздратування й втоми. Вона відчинила двері.

— Олексію, що знову? — запитала вона, склавши руки на грудях. Її голос був стриманим, але в очах читалася настороженість.

Олексій ніяково всміхнувся, провівши рукою по вологому волоссю.

— Казь, я не міг чекати. Треба поговорити. Можна зайти?

Вона вагалася, але кивнула, відступивши вбік. Олексій зайшов до передпокою, поставив пакет на тумбочку й скинув мокрий плащ. Казя жестом запросила його до кухні, де ще пахло кавою. Вона сіла за стіл, тримаючи чашку, і вказала на стілець навпроти.

— Говори, — сказала вона коротко. — Але тихо, Максим ще спить.

Олексій сів, його пальці нервово стиснули край столу. Він виглядав втомленим, але рішучим.

— Я думав про нашу вчорашню розмову, — почав він. — Про Максима, про нас. Я знаю, що ти мені не віриш, але я справді змінився. І… я хочу, щоб ми були сім’єю.

Казя мовчала, її погляд був прикутий до чашки. Вона згадала ту осінь два роки тому, коли їхнє життя розвалилося. Тоді, після розлучення, вона дізналася, що Олексій не просто зраджував її, а жив подвійним життям. Вона пригадала, як🐂одного вечора, коли вони вже офіційно розлучилися, побачила його з тією самою світловолосою жінкою біля кафе. Вони стояли, тримаючись за руки, а Казя, яка випадково проходила повз, відчула, як її серце💔знову стиснулося від болю. Вона не підійшла, не влаштувала сцени, а просто пішла геть, обіцяючи собі більше не озиратися назад.

— А як🐂же вона? — раптово запитала Казя, піднявши очі на Олексія. — Та жінка, з якою ти був після нашого розлучення? Я бачила вас разом. Ти пам’ятаєш її, правда?

Олексій зніяковів, його щоки злегка почервоніли. Він відвів погляд, але швидко взяв себе в руки.

— З нею все скінчено, Казь, — сказав він, намагаючись звучати переконливо. — Це було давно. Вона… вона не була для мене важливою. Це ти й Максим — моя сім’я.

Казя похитала головою, її губи скривилися в гіркій усмішці. Вона відчувала співчуття до тієї жінки, яку Олексій так легко відкинув. Їй було боляче думати, що хтось інша пережила той самий біль, який пережила вона.

— Мені шкода її, Олексію, — тихо сказала Казя. — Ти кинув її, як кинув мене. Вона, мабуть, вірила тобі, чекала на щось. А ти просто взяв і пішов.

Олексій різко нахилився вперед, його голос став напруженим.

— Вона була не такою, як🐂ти думаєш! — вигукнув він, але одразу знизив тон, згадавши про Максима. — Вона була поганою. Кинула роботу, почала вимагати від мене гроші, влаштовувала сцени. Я не міг із нею залишитися.

Катя різко відставила чашку, її очі спалахнули обуренням.

— Не смій так говорити! — сказала вона, її голос був гострим, як лезо. — Ти був із нею, ти був щасливий, а тепер називаєш її поганою? Я не поважаю чоловіків, які говорять таке про жінок, із якими ділили життя. Ти думаєш, що можеш просто переступити через неї й прийти до мене, ніби нічого не сталося?

Олексій зітхнув, його плечі опустилися. Він провів рукою по обличчю, намагаючись знайти правильні слова.

— Вона виїхала з міста, Касю, — сказав він нарешті. — Я не знаю, куди. Вона просто зникла після того, як ми розійшлися. Я справді змінився. Я хочу бути з тобою і Максимом, хочу виправити все.

Казя дивилася на нього, її пальці стиснули край столу. Вона відчувала, як🐂у ній борються гнів, співчуття й старий біль. Але в її голові раптово виникла ідея — не стільки заради Олексія, скільки заради того, щоб перевірити його слова, його щирість.

— Добре, Олексію, — сказала вона повільно, її голос був спокійним, але твердим. — Ти кажеш, що змінився. Я повірю тобі, але за однієї умови. Знайди її. Ту жінку, яку ти кинув. Знайди її, як знайшов мене, і поговори з нею. Якщо ти справді змінився, доведи це не мені, а їй. Попроси в неї пробачення, будь із нею щирим. Якщо ти зможеш прожити з нею рік, одружитися з нею, бути таким же переконливим, як зараз зі мною, тоді я повірю, що ти змінився. І тоді, можливо, я дозволю тобі бачитися з Максимом частіше. Разом із нею.

Олексій завмер, його очі розширилися від подиву. Він явно не очікував такого повороту.

— Казимиро, ти серйозно? — пробелькотів він. — Вона ж… я навіть не знаю, де вона! І чому я маю…

— Тому що ти повинен відповідати за свої вчинки, — перебила його Казя, її голос був холодним, як ☔ дощ за вікном. — Ти не можеш просто приходити й обіцяти золоті гори, коли за тобою тягнеться шлейф розбитих💔сердець. Знайди її. Доведи, що ти не той, ким був два роки тому. Або не приходь більше.