Частина 2

Про те, як🐂Прожогін став майором, читайте справу №1, частина 16

У міліційному відділку панувала галаслива атмосфера: робітники метушилися туди-сюди, телефони📲 невпинно дзвеніли. Майор Прожогін, міцний чоловік із густими вусами й втомленими очима, зустрів мене при вході до свого кабінету. Ми потиснули один одному руки, і він посміхнувся, хоча й без особливого ентузіазму.

— Богдане, радий тебе бачити, — сказав майор, поплескавши його по плечу. — Ти ж пам’ятаєш, як🐂 я завдяки тобі майором став? Тоді, у Борисполі, коли ми тих торгівців дітьми накрили.

Я кивнув, згадуючи ту справу. Саме в той час, завдяки несподіваному сприянню Поліни Петрівни, мені вдалося випадково знайти цінну інформацію про існування нелегальної мережі, яку я терміново передав Прожогіну. Цей крок став вирішальним переломним моментом у кар’єрі кожного з нас, оскільки від нього залежали подальші досягнення.

— Та годі,— відмахнувся я. — Що тут у вас? Поліна Петрівна щось про вбивство в під’їзді розповідала.

Прожогін зітхнув і запросив його до кімнати для допитів, де сидів Орхан. Хлопець виглядав змученим: його куртка «Fenerbahçe» була зім’ята, руки тремтіли, а очі гарячково бігали по кімнаті.

— Розкажи все з самого початку, — сказав я.

Орхан, глибоко зітхнувши, почав ділитися своєю історією. Він ретельно описав кожну деталь того вечора, коли зайшов до квартири Маші та натрапив там на незнайомця. Був абсолютно неготовий до того, що нападник одразу ж кинеться на нього з 🔪ножем у руках. Під час запеклої боротьби Орхан робив усе можливе, щоб вибити цю 🔪зброю, однак противник тримав її з такою силою, яка здавалася непереборною. Він навіть притис руку озброєного чоловіка до його ж шиї, той не випускав ножа. Зрештою, у вирі сутички лезо ножа🔪 несподівано торкнулося артерії нападника, що призвело до його швидкої смерті. Орхан терміново намагався викликати швидку допомогу, однак уже було надто пізно щось змінити. Охоплений панікою, він вирішив позбутися тіла, замотавши його в мішок. На його невдачу, а може на щастя, коли він вже прямував коридором з жахливим вантажем, його раптом перестріла Поліна Петрівна.

Коли Орхан закінчив, я відкинувся на спинку стільця, його погляд став гострим.

— Орхане, якщо ти розповідаєш правду, то цей чоловік прийшов не просто так. Він шукав щось у квартирі Маші. І якщо він був готовий убити тебе, то, найімовірніше, його справжньою ціллю була Маша.

— Що?! — Орхан різко подався вперед, його очі розширилися від тривоги. — Машу? Та за що? Вона ж просто в соцзабезі працює, допомагає стареньким!

Я підняв руку, закликаючи його заспокоїтися.

— Слухай, я не знаю, що він шукав, але це не випадковий грабіжник. У нього був🔪 ніж, він діяв цілеспрямовано. Можливо, це пов’язано з її роботою. Вона працює з людьми, в яких можуть бути свої таємниці. Треба з’ясувати, чи хтось із її підопічних міг привернути увагу таких типів.

Прожогін, який стояв біля дверей, кивнув.

— Ми вже перевіряємо відбитки пальців загиблого, але в базі їх немає, — сказав він. — Жодних документів, лише ніж🔪 і пачка сигарет без маркування. Це ускладнює справу. Але ми обшукали квартиру Маші — там безлад, хтось явно шукав щось конкретне. Папери, може, гроші, може, ще щось.

Орхан стиснув кулаки, його обличчя потемніло від гніву й страху.

— Якщо хтось хоче нашкодити Маші, я його сам знайду, — процідив він.

Я похитав головою.

— Не гарячкуй, Орхане. Якщо ти правду кажеш, це самозахист, і я зроблю все, щоб тебе не тримали за ґратами. Але нам треба знайти, хто цей чоловік і чому він прийшов. Машу треба захистити, і самому тобі з цим не впоратися.

Маша, яка саме увійшла до відділку, почула останні слова. Її обличчя було блідим, але вона трималася. Вона сіла поруч з Орханом і міцно стиснула його руку.

— Орхан, я не знаю, що відбувається, — сказала вона тихо. — У мене немає нічого цінного. Тільки робочі папери, списки ліків, адреси підопічних... Може, це якась помилка?

— Може, й помилка, але я так не думаю, — відповів я. — Почнімо з твоїх підопічних. Хтось із них міг залишити тобі щось, про що ти не знаєш. Документи, листи, може, спадок. Треба все перевірити.

Прожогін додав:

— Ми вже відправили тіло на розтин, а речі загиблого — на експертизу. Але, Богдане, ти ж знаєш, як це буває. Без імені чи зв’язків це може тягнутися тижнями.

Я кивнув, його погляд став ще рішучішим.

— Тоді ми самі копатимемо. Орхане, Машо, я хочу, щоб ви згадали все, що може бути важливим. Будь-які дивні дзвінки, візити, натяки від твоїх підопічних. А я поговорю зі своїми контактами. Якщо цей тип був найманцем, хтось його послав. І ми дізнаємося, хто.

Орхан подивився на Машу, його очі були сповнені тривоги, але й рішучості. Він знав, що вплутався в щось серйозне, але заради Маші був готовий іти до кінця. Я зрозумів, що ця справа буде однією з тих, що залишаться в пам’яті надовго. Розслідування тільки починалося, але я уже відчував, що за нападом ховається щось набагато глибше, ніж 🔪здається на перший погляд.

Орхан залишився у відділку під наглядом, а майор Прожогін зібрав невелику оперативну групу в кабінеті. Він розклав на столі речі загиблого: 🔪ніж, кілька зім’ятих купюр, порожній гаманець і зламаний на ланцюжку ключ від невідомого замка.

— Особу встановлюємо першочергово, — сказав він коротко, дивлячись на старшого оперуповноваженого Савіна,— Відбитків у базі поки немає. Документів — нуль. Але людина з ножем і наміром щось шукати в чужій квартирі рідко з’являється з повітря. Перевірте всі готелі й хостели в радіусі п’ятнадцяти кілометрів. Особливо ті, де беруть готівку і не дуже цікавляться паспортами.