Частина 15

Наступного дня Нодар і Рахім почали стежити за Сергієм. Вони вистежили його біля будинку Маші, де він знову з’явився ввечері, стоячи біля під’їзду з цигаркою в руці. Він був у темній куртці, із зачесаним назад темним волоссям і напруженим виразом обличчя. Нодар, який умів залишатися непомітним, стежив за ним із припаркованої машини, а Рахім зайняв позицію на іншому кінці вулиці. Сергій не заходив до будинку, але кілька разів поглядав на вікна Маші, ніби перевіряючи, чи є хтось удома. Потім він сів у свій старий "Опель" і поїхав у бік Позняків.

— Він щось шукає, — сказав Нодар, коли повернувся до Маші з Олесею. Його голос був спокійним, але в очах блищала настороженість. — Ми простежили за ним до якогось офісу на Позняках. Виглядає як коворкінг, багато ІТ-шників. Він там провів годину, говорив із якимось типом у костюмі. Ми не змогли підійти ближче, але Рахім сфотографував того чоловіка. Поки не знаємо, хто він.

Маша відчула, як серце ♥ закалатало. Вона згадала слова Прожогіна про те, що норвежець шукав щось у її 📄 паперах. Може, Сергій був пов’язаний із ним? Або з Кротом, якого досі не могли знайти?

— Треба поговорити з Прожогіним, — сказала вона рішуче. — Якщо Сергій стежить за мною, він може знати, що шукав той норвежець. І я хочу знати, чому він так часто з’являється біля мого будинку.

Олеся кивнула, її рука міцніше стиснула 🔪ніж.

— Я піду з тобою до відділку, — сказала вона. — А Нодар із Рахімом нехай копають далі. Якщо Сергій — це ланка, ми її розірвемо.

Увечері Маша з Олесею приїхали до відділку, де їх зустрів майор Прожогін. Його суворе обличчя було ще більш втомленим, ніж🔪зазвичай, але він уважно вислухав Машу, коли вона розповіла про Сергія.

— Сергій Вахненко, — повторив Прожогін, гортаючи папери. — Ми перевіряли його раніше, коли Влас згадував своїх знайомих. Нічого підозрілого — ІТ-шник, фрилансер, працює на іноземні компанії. Але якщо він тиняється біля твого будинку, це змінює справу. Я дам завдання «Соколу» перевірити його зв’язки. А ти, Машо, тримайся подалі від нього. І скажи Орхану, щоб не робив дурниць.

Маша стиснула кулаки, її голос затремтів від гніву.

— Орхан не винен! — сказала вона. — Він захищав мене, а ви тримаєте його, наче злочинця. А Сергій… якщо він причетний, чому ви не арештуєте його?

Прожогін зітхнув, його погляд пом’якшав.

— Машо, я розумію, що тобі важко, — сказав він. — Але ми не можемо арештувати людину тільки за те, що вона стоїть біля твого під’їзду. Нам потрібні докази. А щодо Орхана… я обіцяю, що ми розберемося. Відбитки норвежця вже в базі Інтерполу, і Роман надіслав відео з аеропорту Франкфурта. Ми близькі до того, щоб з’ясувати, хто він і що шукав.

Маша кивнула, хоча її серце стискалося від безсилля. Вона знала, що Прожогін робить усе можливе, але чекати було нестерпно. Вона повернулася додому, де Олеся, Нодар і Рахім уже розробляли план, як вистежити Сергія.

Нодар отримав від «Сокола» нову інформацію: Сергій справді працював на іноземну компанію, але його останні проєкти були пов’язані з Норвегією. Він співпрацював із фірмою в Усть-Ло, яка займалася обробкою даних для медичних компаній. Це збігалося з маршрутом норвежця, який прилетів із Усть-Ло через Франкфурт. Нодар передав цю інформацію Прожогіну, і той одразу зв’язався з Інтерполом.

— Машо, — сказав Нодар, коли вони сиділи в її квартирі ввечері, — ми близькі. Сергій — не просто залицяльник. Він знає щось про норвежця, і ми дізнаємося, що саме. Але тобі треба бути обережною. Не виходь із дому без нас.

Маша кивнула, її пальці стиснули чашку з 🍵чаєм. Вона згадала Наїну Василівну, чия адреса була в речах норвежця, і подумала, що час ще раз відвідати стареньку. Може, вона щось пригадала? Або хтось іще приходив до неї?

Наступного ранку Маша, Олеся, Нодар і Рахім знову приїхали до хрущовки Наїни. Старенька зустріла їх із теплою усмішкою, але її очі були тривожними.

— Марійко, я згадала дещо, — сказала Наїна, коли Маша перевіряла її ліки. — Той хлопець із ЖЕКу, що приходив… Він питав не тільки про лічильники. Він згадував якісь документи, казав, що в будинку можуть бути старі архіви. Я подумала, що це дивно, але не надала значення. А тепер… я боюся, що це було не просто так.

Маша відчула, як кров відлила від обличчя. Вона глянула на Нодара, який стояв біля дверей, і той ледь помітно кивнув.

— Наїно Василівно, — сказала Маша, намагаючись звучати спокійно, — ви не пам’ятаєте, як він виглядав? Може, це був високий чоловік, із темним волоссям, у темній куртці?

Наїна задумалася, її кістляві пальці тремтіли.

— Не знаю, Марійко… Може, й високий. Але я погано бачу, ти ж знаєш. Він був у капюшоні, говорив швидко. Сказав, що ще повернеться, але не прийшов.

Нодар підійшов ближче, його голос був тихим, але напруженим.

— Машо, це може бути Сергій, — сказав він. — Або хтось, із ким він пов’язаний. Ми перевіримо камери в під’їзді, якщо вони ще працюють. І я хочу, щоб ти залишилася в Олесі на кілька днів. Поки ми не з’ясуємо, що відбувається.

Маша кивнула