Мене звати Вільям.
Цієї ночі я втратив усе своє життя.
Сьогодні — річниця тієї проклятої ночі.
І ось я, тридцятип’ятирічний чоловік, який уже третій рік поспіль проводить цю ніч у кріслі перед портретом свого минулого.
Перед нею. Перед моєю Олівією.
Я п’яний. Знову.
Сльози змішуються з віскі, а біль — із провиною.
Я плачу так само, як тоді. Як у ту ніч, коли все закінчилося.
Я — жалюгідний дурень, що власноруч зруйнував своє щастя.
І все ж... я кохаю її.
Боже, як же я кохаю.
Моя Олівія...
Мій гріх. Моє спасіння. Моє життя, яке більше не належить мені.