Епілог

— Вільям...
Мій голос був уже тихішим. Я більше не кричала. Просто плакала.
Він завмер посеред палати.
Наче боявся зробити ще один крок.

Наче якщо підійде ближче — це знову виявиться сном. — Я згадала...
Прошепотіла я.
— Все...
Він похитнув головою.
— Не кажи так... будь ласка... Не змушуй мене повірити, якщо це неправда... Я всміхнулася крізь сльози.
Вільям ніби перестав дихати.
Його очі миттєво наповнилися сльозами.
Він зробив один крок.
Потім другий.
Опустився біля мого ліжка на коліна.
Обережно взяв моє обличчя в долоні.
Так, ніби я була найціннішою річчю у світі.
— Ти пам'ятаєш?..
Я кивнула.
— Перегони.
Наш будинок.
Наші дурні танці на кухні.
Твої бійки, за які я завжди сварилася.
Наші ранки.
Наші ночі.
Наші мрії...
І...
Тебе.
Він більше не стримувався.
Притулився чолом до мого.
Плакав.
Я вперше бачила, як плаче людина, яку всі вважали незламною.
— Пробач...
— За що?
— За те, що відпустив тебе тоді...
Я поклала пальці на його губи.
— Ми обидва втратили три роки.
Не будемо втрачати четвертий.
Він усміхнувся.
Тією самою усмішкою, у яку я колись закохалася.
І вперше за три роки поцілував мене.
Повільно.
Ніжно.
Без страху.
Без болю.
Просто тому, що нарешті міг.
За дверима палати стояли мої батьки.
Мама тихо плакала.
Батько мовчав найдовше.
Потім повільно підійшов до Вільяма.
І простягнув йому руку.

— Бережи її.
Вільям підвівся.
Подивився йому прямо в очі.
— Цього разу... ціною власного життя.
Батько лише кивнув.
Вперше за багато років між ними більше не було війни.
Минуло пів року.
Сонце заливало гоночну трасу.
Трибуни ревіли.
Я стояла біля стартової лінії.
У білому комбінезоні команди.
На шиї висіла та сама маленька срібна зірка.
Вільям підійшов до мене.
Поцілував у лоб.
— Ну що, моя шалена зірко?
— Переможеш?
Я засміялася.
— Ти ж знаєш...
Поки я поруч...
Ти завжди приходиш першим.
Пролунав сигнал старту.
Він сів у машину.
Перед тим як опустити шолом, подивився прямо на мене.
Я торкнулася пальцями маленького татуювання-зірки на стегні.
І посміхнулася.
Тепер я знала, навіщо його зробила.
Це була не просто зірка.
Це була обіцянка.
Що навіть якщо пам'ять зникне...
Навіть якщо весь світ буде проти...
Ми все одно знайдемо дорогу одне до одного.
І цього разу...
Вже назавжди.
Кінець.