Моя шалена зірка
Розділ 4 . Олівія
Хто цей чоловік?..
що він хотів?
Не розумію.
Щойно я почула його голос , в голові щось різко стиснуло. Наче хтось увімкнув старий, поламаний проектор — і на мить спалахнули тіні, спогади, яких я не можу торкнутись.
Голова болить — напевно, на погоду. А може, знову ця клята травма дає про себе знати.
Іноді мені здається, що після аварії я забула щось важливе. Дуже важливе.
Але як би я не намагалася згадати — нічого не виходить.
Спочатку це здавалось дрібницями: не пам’ятаю, коли купила те чи інше плаття, де була минулої осені, з ким святкувала день народження.
Але потім стало страшніше.
Мама, тато — всі кажуть, що я вигадую.
Навіть Генрі, мій хлопець, сміється і каже, що після аварії я стала надто чутливою. Але я... я не пам’ятаю нас.
Він поруч, дбає, каже, що ми були щасливі. А я дивлюсь на нього й думаю: чому ж тоді всередині порожньо?
Мені здається, ніби в мені живе чиясь тінь.
Голос, який іноді лунає в голові.
«Олівія...» — шепіт, теплий і болючий водночас.
Мій терапевт каже, що це нормально — так мозок поступово відновлює спогади.
Але коли я сьогодні почула його, того чоловіка на вулиці...
Його голос.
Саме він — такий самий, як у моїх снах.
Щось у мені зрушилось. Щось прокинулось.
І вперше за три роки я відчула справжній страх.
Не тому, що не пам’ятаю.
А тому, що, здається, починаю згадувати.
#834 в Сучасна проза
#1368 в Жіночий роман
Відредаговано: 17.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
