Розділ 14 Олівія

Чи то шампанське нарешті дало про себе знати.
Чи то мене досі трясло від злості після цього безглуздого вечора. Але я ніяк не могла заспокоїтися.ясна не було. Пішла в дуг.
Після душу стало трохи легше.
Я переодяглася у свій улюблений домашній спортивний костюм, зав'язала волосся в недбалий пучок і сіла просто на підлогу біля ліжка.
Переді мною лежали всі мої дивні знахідки.Пошарпаний квиток на перегони.
Сигарета, що досі пахла тим самим парфумом.
І...
Та дивна фішка.
Я взяла її в руки й почала уважно розглядати.
На одному боці був логотип.
На іншому — номер.
Я відкрила ноутбук і ще раз ввела все, що бачила.
Цього разу результат був.
Неочікуваний.
Це виявився пропуск до приватного клубу боїв без правил.
Я кілька секунд мовчки дивилася на екран.
— Бої?..
Серйозно?
Я?
Я навіть фільми такі не любила.
Тоді...
Звідки в мене ця фішка?
Я крутила її між пальцями.
І чим довше дивилася...
Тим сильніше хотіла туди потрапити.
Дивно.
Дуже дивно.
Після сьогоднішнього вечора всередині мене ніби кипіла якась агресія.
Мені хотілося кричати.
Бігти.
Бити щось.
І чомусь зараз мені здавалося, що саме там... серед реву натовпу, запаху поту й адреналіну... я знайду відповідь хоча б на одне зі своїх питань.
— Господи... я божеволію...
Прошепотіла я.
Потім рішуче схопила телефон.
Є лише одна людина, яка не подумає, що я остаточно з'їхала з глузду.
Кейт.
Я натиснула виклик.
Вона відповіла майже одразу.
— А що, шлюбної ночі не буде?
Я навіть не встигла сказати «алло».
Я фиркнула.
— Ха-ха... Дуже смішно.
— Ну то що сталося?
Я глибоко вдихнула.
— Кейт... мені потрібна твоя допомога.
— Кажи.
— Тільки... не смійся.
— Уже боюся.
Я заплющила очі й випалила на одному подиху:
— Відвези мене прямо зараз на бої без правил.

На тому кінці запала така тиша, що я навіть перевірила, чи не перервався дзвінок. — Кейт?
— Олівіє...
Її голос звучав дуже обережно.
— Ти зараз серйозно?
— Абсолютно.
— Це після двох келихів шампанського?
— Ні.
Після паузи я тихо додала:
— Мені здається... там є щось, що пов'язане зі мною.
Із моїм минулим.
Кейт мовчала ще кілька секунд.
Потім я почула її важкий видих.
— Добре.
Я від здивування навіть випросталася.
— Ти... погоджуєшся?
— Погоджуюся.
Але тільки за однієї умови.
— Якої?
— Ти нічого не розповідаєш батькам. І якщо в будь-який момент тобі стане погано — ми одразу їдемо додому.
Я усміхнулася вперше за весь вечір.
— Домовились.
— Двадцять хвилин.
Я заїду за тобою.
Поклавши слухавку, я ще раз подивилася на фішку в своїй долоні.
Серце чомусь почало битися швидше.
Наче воно вже знало те, чого поки що не знала я сама.

Я діяла так швидко, ніби якби затрималася хоча б на хвилину — передумала б. Швидко перевдягнулася в темні джинси, білий топ і чорну шкіряну куртку. Волосся зібрала у високий хвіст, натягнула кросівки й, навшпиньки спустившись сходами, тихенько вислизнула з дому.
Біля воріт уже чекала Кейт.
Я відкрила дверцята й буквально впала на пасажирське сидіння.
— Це якесь божевілля... — видихнула я, пристібаючи ремінь.
Кейт усміхнулася, заводячи двигун.
— Я тобі це ще по телефону сказала.
— Може, ти й права.
— Тоді їдемо додому?
Я повернулася до неї й рішуче похитала головою.
— Ні.

Вона лише усміхнулася.
— Так і знала.
За пів години ми вже стояли перед величезною будівлею, над входом до якої світилася неонова вивіска.
Баси музики було чути навіть на вулиці.
Кейт вимкнула двигун і подивилася на мене.
— Ти впевнена?
Я кивнула.
Вона не поспішала виходити.
— Олівія... там не кіно.
Я мовчки слухала.
— Там буде багато крові. Зламані носи. Розсічені брови. Вивихи. Інколи навіть переломи.
Вона уважно дивилася мені в очі.
— Якщо стане страшно — ми одразу підемо.
Я ще раз кивнула.
— Добре.
Кейт видихнула.
— Тоді ходімо.
Щойно двері клубу відчинилися, мене буквально накрила хвиля звуків.
Рев натовпу.
Гучна музика.
Удари по клітці.
Свист.
Крики.
Повітря було важким.
Пахло потом, алкоголем, сигаретним димом і металевим присмаком крові.
Дивно...
Мене це не відштовхнуло.
Навпаки.
По шкірі пробігли мурашки.
Наче я вже колись тут була.
Наче це місце було мені знайоме.
— Олівія? — тихо покликала Кейт.
Я лише усміхнулася.
— Не знаю чому... але мені тут подобається.
Вона здивовано підняла брови.
— Це точно ти?
Я засміялася.
— Сама в шоці.
Ми піднялися сходами й сіли за столик на трибуні, звідки було чудово видно клітку.
За мить повз нас пройшла офіціантка з тацею.
На ній були яскраві коктейлі.
Кейт махнула їй рукою.
— Нам два.
— Ти ж за кермом, — засміялася я.
— Тоді один мені безалкогольний, а тобі... щось міцніше.
— Після сьогоднішнього вечора я не проти.

За кілька хвилин переді мною поставили високий келих із яскраво-червоним коктейлем. Я зробила ковток.
Саме в цю мить диктор оголосив початок наступного бою.
Світло в залі пригасло.
Прожектори освітили клітку.
Натовп вибухнув криками.
І чомусь моє серце почало битися так сильно, ніби зараз мало статися щось дуже важливе.
Світло згасло.
Прожектори зійшлися на клітці.
Диктор щось гучно оголошував, але я вже не чула жодного слова. Бо в клітці стояв...
Він.
Вільям.
Мій... недавній знайомий.
У мене перехопило подих.
Серце так сильно вдарилося об груди, що, здається, на секунду перестало битися. Він стояв абсолютно спокійно.
Оголений по пояс.
Широкі плечі.
Міцне тіло, вкрите старими шрамами.
Невелика щетина.
Той самий шрам на брові.
Прожектори ковзали по його шкірі, роблячи його схожим не на людину...
А на хижака.
Я не могла відірвати від нього очей.
— Кейт...
Ледь чутно прошепотіла я.
Вона повернулася до мене.
На її губах уже грала хитра усмішка.
Я мовчки перевела на неї погляд.
Вона лише невинно знизала плечима.
Наче говорила:
«Ну... сюрприз.»
Я відкрила рота.
— Ти...
— Потім, — швидко перебила вона. — Просто дивись.
У клітку зайшов другий боєць.
Пролунав сигнал.
І...
Все почалося.
Вільям рухався так швидко, що я ледве встигала стежити.