Моя шалена зірка

Розділ 3

Вона дивиться і не бачить

Я стояв, поки вона віддалялась, і світ знову зупинявся.

Вітер бив у лице, дощ починав сипати дрібними голками, але я не міг відірвати очей.

Три роки тиші — і ось вона просто йде вулицею, ніби нічого не сталося.

Мене ніби хтось штовхнув у груди.

Я пішов за нею. Спершу повільно, потім швидше.

— Стій! — вирвалося з мене глухо, майже шепотом.

Вона зупинилася. Обернулася.

Ті самі очі. Карі, глибокі, у яких я колись знаходив спокій.

І тепер — порожнеча.

— Ви… до мене? — спитала вона тихо, трохи розгублено.

Я ковтнув повітря, що застрягло в горлі, відчув, як у грудях щось обвалилося.

Вона дивилася кілька секунд — ніби намагалася знайти в мені когось знайомого.

А потім знітилася, ледь посміхнулася.

— Вибачте, але, здається, ви мене з кимось плутаєте.

Мене пройняв холод.

Я чекав цієї зустрічі роками. Уявляв сотні варіантів. Сльози, крик, гнів, обійми — що завгодно, тільки не це.

Не байдужість. Не забуття.

Вона глянула на годинник, кивнула чемно і рушила далі, зникаючи серед натовпу.

А я стояв під дощем, дивлячись їй услід, і думав, що, мабуть, помер тричі:

тоді — у ту ніч,

потім — у лікарняному коридорі,

і зараз — коли вона пройшла повз, не впізнавши мене.

Подобається

#834 в Сучасна проза
#1368 в Жіночий роман

Відредаговано: 17.07.2026