Моя шалена зірка

Розділ 1

Телефон задзеленчав тоді, коли я найменше цього хотів.

Третя ночі. Порожня пляшка на столі. Музика ледь чутно грає на фоні — стара пісня, під яку вона колись сміялася, танцюючи в моїх руках.

Я дивлюся на екран. Незнайомий номер.

Зазвичай я не відповідаю. Але щось — чи то інтуїція, чи то алкоголь — змусило натиснути «прийняти».

— Містер Гершель? — жіночий голос, холодний, офіційний. — Вас турбує лікарня Святого Матео. Ви були вказані як екстрений контакт однієї пацієнтки.

Я мовчу. Мене огортає холод.

— Її звати Олівія...

У ту мить я миттєво протверезів.

Спершу подумав, що це жарт. Що вона знову образилася, як колись. Що зателефонує, посвариться, а потім повернеться — як завжди.

Тоді, три роки тому, хтось надіслав їй фото, ніби я з іншою жінкою.

Я не пам’ятаю тієї ночі, але знаю одне — я ніколи б не зрадив її. Це була пастка. Та як довести це, коли людина, яку любиш, більше не вірить?

Ревнощі — найгірша риса Олівії. Якщо вона щось підозрювала, її накривало з головою. І того разу я... не став виправдовуватися. Просто втомився.

Якби ж я тільки знав, що це буде кінець, — я б її не відпустив. Хай би кричала, била посуд, розбила весь дім — але я б утримав.

Коли я прилетів до лікарні, там уже були її батьки. Вони не дозволили мені навіть побачити її.

Сказали, що я винен. Що якщо вона отямиться — то ніколи не пробачить.

І вона справді отямилася.

Тільки от її пам’ять стерла саме мене.

Тільки нас.

Подобається

#834 в Сучасна проза
#1368 в Жіночий роман

Відредаговано: 17.07.2026